Привиди серед нас. Ксенія Циганчук

нічого, окрім як оглушити його. І саме тоді, коли вона мала намір «відключити» його, вгативши обличчям об стіну, патрульна на щось наступила п’ятою й частково втратила рівновагу.

      Власта не втрималася й скрикнула, побачивши посинілу знекровлену чоловічу руку, що валялася в її передпокої. Розгубившись, патрульна мимоволі послабила хватку, а вже за мить відчула поштовх. Настільки сильний, що відкинув її до протилежної стіни. Велике дзеркало, об яке вона боляче вдарилася, загрозливо задрижало, а підозрюваний кинувся навтьоки.

      Коли патрульна вилетіла за ним на вулицю, то зрозуміла, що той уже безслідно зник.

* * *

      Рівне. Четвер, 3 вересня 2020 року. 09:50

      – Тобто? Ти хочеш сказати, що це не він приніс руку? – вкотре перепитав Войтюк.

      – Льошо, скільки можна повторювати? Не він!

      Власта знервовано ходила кімнатою, час від часу кидаючи погляд на криміналістів, які безцеремонно окупували помешкання й вивчали кожен його сантиметр. А надто саму кінцівку, що хтозна-звідки тут опинилася.

      – Господи, добре, що Катя всього цього не бачить! – Власта притлумила нудоту, що вкотре підступила до горла.

      – Думаю, нам варто залишити їх у твоєму помешканні, – кивнув Кир’ях на експертів, від яких тхнуло міцним запахом цигарок; Жені раптом шалено захотілося курити. Оперативник змусив себе відмовитися від цього задоволення. Натомість знову принюхався і цього разу розпізнав ще один запах: ледь уловимий аромат цукерок. Звісно, ними бавилася не Власта. Катя – ось хто справжній любитель солодкого з-поміж усіх його знайомих. – Ми можемо ненавмисне затоптати важливі сліди. Можна випити кави десь неподалік?

      – Женю, до мене у квартиру ніхто не заходив. Які сліди? Він стояв на порозі, вклав мені у руку папірець, а я його відразу спробувала затримати.

      – Але ж ця рука якось опинилася у твоїй квартирі, – заперечив Женя. – Як інакше вона могла сюди потрапити, якщо нікого чужого тут не було?

      – Власто, можливо, до тебе ще вранці хтось приходив? Ну, не знаю, листоноша, скажімо. Чи просто сусід? Чи майстер якийсь?

      – І я не помітила, як мені на поріг поклали людську кінцівку? Льошо, нікого тут не було. Окрім мене та Каті. Навіть Артем уже кілька днів не приходив.

      – Ну, Власто, так не буває, – заявив Кир’ях. – Хтось мусив принести цю руку. Не з повітря ж вона з’явилася. Можливо, ти не помітила, як він її підкинув? Може, він заздалегідь поклав її на порозі, потім подзвонив у двері, а ти від шоку, що він заявився до тебе додому, не зауважила? Власто, вона вже лежала на порозі і, поки ви боролися, він непомітно штовхнув її ногою тобі у помешкання. Ось і все, – розвів руками. – Власне, це єдине логічне пояснення. Ти у цій ситуації справді могла не помітити. Існує чимало дуже вправних людей. Знаєш, скільки я таких зустрічав за тридцять років служби? Такі люди здатні поцупити будь-що у будь-кого просто з-під носа. Чому не можна так само щось підкинути?

      Власта замислилася: чи могла вона так схвилюватися, що не помітила, як незнайомець підкинув руку?