Марія. Улас Самчук

кидається, янчить. Серце Марії рветься на кусники. Сердита, готова з усіма битися. Прибув лікар, оглянув.

      – Пізно, – каже, – мене прикликали.

      Написав рецепт і мусів скоріше назад. Там ще на нього чекає багато людей. Марія кинулася до нього і допитується, що буде. Лікар знизнув плечима.

      – Сильна гарячка. А може й видержить. Скоріше біжіть по ліки.

      Гнат серед ночі конем погнав по ліки, а лікаря повіз Михайло.

      Марія далі на сторожі коло сина. Сидить і навіть плакати не має сили.

      – Пізно покликали. Чому ж пізно покликали? Завше той Гнат спізниться. Не міг першого дня. І так завжди!..

      Дитина лежить на руках. Ходить з нею по хаті, горне до себе. Усим єством чує щось невимовно страшне наближається, підходить. Марія горне дитину.

      – Маріє! Положи його в колиску. Задушиш! Так йому недобре! – просить Одарка.

      – Гетьте! Всі гетьте! Не дам!

      Одарка боїться сама з нею бути. Побігла кликнути сусідів. Марія лишилася з Семеном. Романьо почав сильно кидатися і янчати.

      – Боже мій! Боже мій! Дитино! Що з тобою? Що робити? Боже, Боже! Ти ж бачиш! Не допусти, допоможи!

      Посходилися люди. Просять Марію положити дитину і робити холодні оклади.

      – Гетьте! Гетьте всі! Боже, рятуй його! Ооой! – раптом різко і дико викрикнула.

      Всі кинулися до Марії. Дитина сильно сіпалася, ніби хто перетинав їй одну по одній жили, ноги, рученята. Марія ще сильніше тиснула, ще сильніше горнула і верещала. Здавалося, вона вирветься поночі надвір і побіжить кудись

      – Держіть її! Держіть!.. – гукає Одарка.

      Люди кинулися до Марії. Розпочалася боротьба.

      – Гвалт, рятуйте! Де ви! – гукала щосили Марія.

      В той час дитина перестала сіпатися, зів’яла. Люди відняли її від Марії і всі почали молитися. Хлопчик був мертвий.

      І, коли вернувся Гнат, Романьо лежав уже на білому столі наряджений. Коло голівки хрест і горить три воскові свічки. Під образами світиться рівно лампадка.

      Увійшов з темнуватої кухні до світлиці Гнат, глянув на стіл, зробив кілька кроків і бухнув перед стільцем навколішки. Руки зложив на стільці, сховав у них обличчя і вирвалися ридання, ридання. Вони подібні на рев худобини. Уривні, страшні. Плечі сильно здригалися, а з віддутої кишені його одягу виглядала пляшечка ліків, велика булка і цукерки.

      Марія сидить на покуті маняком. Не ворушилася, не плакала. Світло свічок падає на її безвиразне обличчя. По хаті вештаються люди, порається в чистій, білій, з виложеним коміром сорочці баба Уліта і невеличкий дядько сусід однотонно читає з псалтиря: «На руках возьмуть тя нє-приткнєші о камєнь ногу твою»… «Плач і риданія слишу, о, Господи, вомні молєнію моєму»…

      Одарка потиху витирає сльози. Сусідки посхиляли голови і мовчать. Гнат довго стояв навколішки перед столом. Ніч тягнулася, ліз у вікно світанок, настав день.

      У шопі столярі ладнують трунчину. З комина хати валить дим. Варять, печуть. Михайло поїхав до шкальні,