Історія філософії. Античність та Середньовіччя. Коллектив авторов

законів стосовно народу. Політик Каллісен, щоб отримати голоси, загрожує пританам, котрі виступали проти засудження стратегів, що ті поділять їхню долю. Два роки по тому, у 404 р. до н. е., флот востаннє зазнав поразки у битві біля річки Егоспотами неподалік Дарданелльської протоки, й Афіни програли останню битву дуже тривалої Пелопоннеської війни. Політична влада переходить до рук Тридцяти олігархів (404–403 рр. до н. е.), які пізніше будуть названі «тиранами». У тому ж році Сократ знов ризикує життям, відмовляючись виконати наказу Критія, очільника Тридцяти, арештувати разом із чотирма громадянами демократа Леонта із Саламіни, котрий, безперечно, є приреченим на смерть; Сократа рятує падіння тиранії та повернення демократії.

      Про його родину ми маємо небагато надійних відомостей, пов’язаних із подіями останніх років життя. Схоже, Сократ одружився на Ксантіппі вже у зрілому віці, оскільки його сини – Лампрокл, Софроніск та Менексен – були ще дуже молодими на момент його смерті. З діалогу «Федон» ми дізнаємося, що Ксантіппа та Менексен, молодший син, в останній день були у в’язниці, проте Сократ їх відіслав перед тим, як почати звичайну дискусію з друзями в очікуванні ухвалення вироку; уся родина повернеться, аби привітатися з ним незадовго до смерті. Залишається достатньо сумнівним той факт, що в нього була ще одна дружина, Мірта, з якою він підтримував стосунки перед та під час шлюбу із Ксантіппою.

Культурне середовищеАфіни: демократичний поліс

      Винахід демократії. Питання про те, чи народилася демократія за Клісфена, майже позбавлене сенсу. Організатори конференцій, на яких у 1992 р. відзначалося 2500 років демократії, вважають, що так. В античності, за поодинокими винятками, гадали, що ні, адже вони дуже швидко забули про Клісфена (після 508 р. до н. е. він зникає з джерел, як ніби його зовсім не було), а батьками-засновниками демократії визнають тих, хто жив або раніше (Солон), або пізніше (Ефіальт та Перикл).

      Зрештою, існує історична ймовірність того, що Клісфен підтримує провідну роль Ареопагу, тобто ради старійшин, до складу котрої входили колишні архонти, як основного інструменту аристократії для здійснення нею контролю над політичним життям. Загалом шлях формування цієї «аномальної моделі» був складним процесом, який у розвитку в часі пройшов кілька фаз. Відтак, важко визначити певний точний момент, від якого можна говорити про demokratia («влада», krátos, «народу», démos: як наголошував Лучано Канфора, спочатку цей термін розкривав жорсткий та вбивчий для свободи характер народного правління). Найімовірніше, цією датою є 461 р. до н. е., коли реформи Ефіальта та Перикла позбавили Ареопаг великої частини його влади, формально зменшивши можливості аристократії контролювати публічні справи. Проте для завершення процесу ще залишалося зробити інші кроки: назвемо лише один з них – винагороду за виконання посадових обов’язків було запроваджено лише через пару поколінь.

      В Афінах було сприйнято модель, що складалася у 461–322 рр. до н. е. лише з двома короткими