Історія філософії. Античність та Середньовіччя. Коллектив авторов

[18], а також важливої роботи історичного змісту, знаменитого «Переліку переможців Олімпіад». Завдяки йому Гіппій, будучи в цій царині наступником Гелланіка з Мітілени та попередником Арістотеля, зробив фундаментальний внесок в утвердження єдиної хронології для всіх народів Греції, поклавши її у підґрунтя їх спільної історії. До цього широкого поля досліджень долучаються, з одного боку, його гомерівські студії, спрямовані на те, аби виявити у головних героях зразкові типи, а з іншого – його специфічні дослідження музики та геометрії (у царині якої він виявився першим, хто провів дослідження квадратури кола, винайшовши так звану квадратису).

      Можна бачити, що для Гіппія кожна реальність у цілому кваліфікується та природним чином пов’язується й співвідноситься з іншою реальністю такого самого роду. Підґрунтям для такого ставлення виступило поняття syngenéia (ознайомленість), яке Гіппій увів у свій дискурс-самопрезентацію в діалозі Платона «Протагор», де вона підтримує третю, важливішу вісь мислення софістів: політику. Він стверджує, що всі люди поміж собою є «близько пов’язаними, вони є знайомими та співгромадянами» – для природи, проте, не для закону. При цьому Гіппій не має наміру пропонувати ідеал єдності роду людського, проте на підставі концепції, яка вже повністю розвінчує природу, наголошує, що існує природна спорідненість, яка надихає на злагоду істинних мудреців. Саме вони пов’язані справжньою фундаментальною схожістю, яка виходить за межі штучних розмежувань, створених стінами, режимами та законами міста (які Гіппій визначає як «тиранію людей»). У такий спосіб народжується той самий, підкріплений потужним інтелектуальним зарядом ідеал дружби між схожими. У Гіппієвій sophói цей ідеал представляв той сорт аристократичного інтелекту, який у грецькому політичному мисленні набував дедалі більшої важливості.

      1.7. Фрасімах

      Діяльність Фрасімаха, котрий народився в Халкідоні у Віфінії та є знаменитим передусім як ритор, припадає на останні три десятиліття V ст. до н. е. Він працював також у Афінах, як доводить цитата, наведена Арістофаном у роботі «Учасники бенкету» в 427 р. до н. е. Як і всі софісти, він займався філософією природи (85 А 9 DK) та створив численні праці як дорадчо-політичного, так і риторичного змісту.

      Реконструкція його політичного мислення є вкрай непевною через сумнів у тому, чи він насправді поширював ті відомі тези, що приписував йому Платон у першій книзі «Держави». Не вдаючись до вирішення цього складного питання, можна обмежитися лише зауваженням про те, що все, що ми знаємо про інші шляхи історичного Фрасімаха, не є достатнім, аби ані підтвердити, ані спростувати спостереження Платона, які, хоча й у рамках гіпотези, можуть бути взяті до розгляду, обмежуючись першою тезою щодо суто політичного змісту.

      Фрасімах Платона передусім стверджував, що кожне місто (демократичного, олігархічного або тиранічного спрямування) накладає на себе як nómos (номос, закон) те, що є корисним (symphéron) для домінуючої