Клуб «Мефісто». Тесс Герритсен

інший сезон, вона знову була вражена тим, з яким смаком підібрані деталі, від сизого оздоблення до красивого різдвяного вінка на дверях. Ковані ворота були прикрашені сосновими гілками з червоною стрічкою, а у вікно першого поверху було видно ялинку з мерехтливими прикрасами. Дивно. Навіть упирі святкують Різдво.

      – Якщо ти не хочеш, – сказав Фрост, – з нею можу поговорити я.

      – Думаєш, я не впораюся?

      – Думаю, тобі буде важко.

      – Важко буде не вчепитись їй у горлянку.

      – Бачиш? Я саме про це. Твоє ставлення до цієї жінки тільки заважатиме. Ти вже мала з нею справу, і це на все впливає. Ти не можеш зберігати нейтралітет.

      – Ніхто не зміг би, знаючи, хто вона така й чим займається.

      – Ріццолі, вона робить те, за що їй платять.

      – Шльондри теж так роблять.

      «Тільки от шльондри нікого не кривдять», – подумала Джейн, дивлячись на будинок Джойс О’Доннел. Будинок, за який було заплачено кров’ю жертв убивств. Шльондри не входять до зали суду, пританцьовуючи, у стильному костюмі від «Сент-Джон» і не дають свідчень на користь м’ясників.

      – Я просто кажу – намагайся зберігати спокій, гаразд? – сказав Фрост. – Ми не мусимо її любити. Але не можемо собі дозволити її бісити.

      – Думаєш, я збираюся?

      – А ти глянь на себе. Уже випустила пазурі.

      – Це суто самооборона. – Джейн штовхнула дверцята машини. – Бо я знаю, що це стерво спробує встромити в мене свої.

      Вона вийшла з автомобіля, вгрузла в сніг до литок, але майже не відчула, як крізь шкарпетки просочується холод: найгіршим було не фізичне тремтіння. Детектив зосередилася на будинку, на майбутній зустрічі з жінкою, яка надто добре знала її потайні страхи. І знала, як ці страхи використати.

      Фрост розчахнув ворота, і вони пішли розчищеною стежкою до будинку. Кам’яні плити вкрила крига, і Джейн так зосереджено намагалася не послизнутися, що, поки дійшла до сходів, уже почувалася невпевненою й вибитою з рівноваги. Не найкращі відчуття для зустрічі з Джойс О’Доннел. Не допомогло й те, що, коли двері відчинилися, за ними стояла звично елегантна господиня: біляве волосся укладене в гладенький боб, рожева сорочка на ґудзиках і слакси кольору хакі ідеально пасують до спортивної фігури. Джейн у поношеному чорному брючному костюмі, з мокрими від снігу відворотами штанів почувалася прохачкою біля дверей маєтку. «Саме цього вона від мене й хоче».

      О’Доннел холодно кивнула.

      – Детективи.

      Господиня не відійшла від дверей одразу – пауза, що мала на меті продемонструвати: тут, на її території, головує вона.

      – Можна ввійти? – нарешті запитала Джейн. Знала, що їх, звісно ж, пропустять. Гра вже почалася.

      О’Доннел махнула рукою, запрошуючи їх у дім.

      – Не так я хотіла б провести Різдво, – сказала вона.

      – Я – так само, – відбила удар Ріццолі. – І впевнена, що жертва теж такого не хотіла.

      – Як я вже казала, усі записи стерто, – мовила О’Доннел, ведучи їх до вітальні. – Можете послухати, але чути там немає чого.

      Мало що змінилося, відколи Джейн була в цьому