Кинь виклик старості. Як у 60 виглядати на 30 і почуватися на 18. Элизабет Блэкберн

6 виявляє, чи здатні ви на позитивне переосмислення – чи можете ви бачити стресові ситуації у позитивному світлі. Позитивне переосмислення дає вам змогу обернути далеко не ідеальну ситуацію на свою користь або хоча б пом’якшити її. Це питання також вимірює, чи схильні ви пропонувати собі здорове самоспівчуття.

      Якщо тест показав, що у вас проблеми зі стресовими реакціями, не падайте духом. Вашу автоматичну реакцію не завжди можна змінити, але більшість з нас може навчитися змінювати наші реакції на наші реакції – і в цьому секретний інгредієнт стресостійкості. А тепер перейдемо до практичного розуміння того, як стрес впливає на ваші теломери й клітини і як можна внести зміни, що допоможуть їх захистити.

      Розділ 4. Як стрес дістається ваших клітин

      Тут ми розглянемо зв’язок між теломерами і стресом, пояснимо різницю між токсичним і звичайним стресом та покажемо, як стрес і короткі теломери впливають на імунну систему. Люди, які реагують на стрес відчуттям надмірного страху, мають коротші теломери, ніж ті, що зустрічають стрес із захопливим відчуттям виклику. Ви дізнаєтеся, як перейти від шкідливих стресових реакцій до корисних.

      Близько 15 років тому я (Елісса) їхала зі своїм чоловіком у машині через усю країну. Ми щойно закінчили аспірантуру в Єлі й перейшли на докторантуру в Сан-Франциско. Це місто дороге, тому ми домовилися пожити в родині моєї сестри. Ми очікували, що коли прибудемо до Сан-Франциско, то познайомимося з моїм новим племінником, який мав ось-ось народитись. Фактично він уже навіть затримувався. Я щодня телефонувала, щоб дізнатися новини, але вже кілька днів не могла додзвонитися нікому з родичів.

      Десь напівдорозі, одразу після того, як ми проїхали великий торгівельний центр Wall Drug Store у Південній Дакоті, мій мобільний нарешті подав сигнал. Голоси на іншому кінці тремтіли від сліз. Дитина народилась, але під час штучних пологів сталося щось жахливе. Немовля підключили до системи життєзабезпечення і годували через шлунковий зонд. Шкіра й кінцівки хлопчика виглядали нормально, але МРТ показувала, що у нього сильно пошкоджений мозок. Він був паралізований, сліпий і весь покручений судомами.

      Урешті-решт, через кілька місяців дитину виписали з реанімаційного відділення й дозволили забрати додому. Ми з чоловіком приєдналися до команди родичів, допомагаючи доглядати за цією крихіткою, що мала особливі потреби. Ми на власному досвіді познайомилися з проблемами й негараздами життя доглядальників. Ми й раніше були звичними до напруження й важкої праці, але це було ніщо у порівнянні з новими стресами. Це були нові відчуття безперервної пильності, готовності швидко діяти, тривоги про майбутнє, а найголовніше – важкості на серці. Ледь не найскладнішим було бачити й відчувати біль, який щодня переживали моя сестра з чоловіком. Головним їхнім емоційним стражданням раптом стало нове, неочікуване та виснажливе життя, зосереджене навколо медичного догляду.

      Доглядати когось – один із найсильніших стресів,