Віта Ностра. Марина и Сергей Дяченко

очима список:

      – Ґольдман Юлія.

      – Є, – почулося з задньої парти.

      – Бочкова Ганна.

      – Є, – сказала товстенька дівчинка з хворобливо-блідим лицем.

      – Бірюков Дмитро.

      – Є.

      – Ковтун Ігор.

      – Є.

      – Кострицький Костянтин.

      По аудиторії пробіг вітерець. Повернулося багато голів. Костя напружився.

      – Тут, – сказав здавленим голосом.

      – Коротков Андрій, – незворушно продовжував Кравець.

      – Є.

      – М’ясковський Денис.

      – Тут!

      Саша слухала переклик, водячи ручкою по краю паперової сторінки. Дев’ятнадцять душ. У них у класі було майже сорок…

      – Павленко Єлизавета.

      – Я, – сказала Ліза.

      – Самовій Олександра.

      – Я, – видихнула Саша.

      – Сокирко Євгенія.

      – Є, – пробурмотіла маленька, дуже юна на вигляд дівчинка з двома довгими косами на плечах.

      – Усі на місці, – задоволено визнав Кравець. – Діставайте зошити, розкривайте на першій сторінці, пишіть згори: Кравець Олег Борисович. Якщо хто не зрозумів, я викладатиму у вас спеціальність.

      Першокурсники зашаруділи. У Кості не виявилося зошита. Завбачлива Саша вирвала для нього аркуш.

      – На майбутнє: підручники й зошити носити на кожне заняття. З приводу підручників, – Кравець одімкнув дерев’яну шафу в кутку й вийняв стос книжок. – Самовій, роздайте товаришам книжки.

      Саша, вірна синдрому відмінниці, встала перш, ніж здивувалася. Учителеві навіть з найкращою пам’яттю треба було кілька днів, щоб запам’ятати імена та прізвища учнів. Кравець запам’ятав усіх з першого разу – або навіщось виділив тільки Сашу?

      Вона взяла з його рук важкий стос, що пах старою бібліотекою. Книжки були однакові й не дуже нові. Саша пройшла по аудиторії, викладаючи на кожний стіл по два екземпляри.

      На обкладинці був абстрактний візерунок з кольорових кубиків. Чорні букви складались у два слова: «Текстовий модуль». Унизу стояла велика цифра «1».

      – Книжки не розгортати, – неголосно сказав Кравець, перш ніж хтось із першокурсників цікавлячись підняв палітурку.

      Усі руки відсмикнулися. Знову стало тихо. Саша, поклавши останню пару книжок на їхній з Костею стіл, сіла на своє місце.

      – Слухаємо мене, студенти, – так само неголосно продовжував Кравець. – Ви перебуваєте на початку шляху, який вимагатиме від вас усіх ваших сил. Розумових і фізичних. Те, що ми будемо вивчати, до снаги не кожному. Те, що воно робить з людиною, витримує не всякий. Вас ретельно дібрано, у вас є всі дані, щоб пройти цей шлях успішно. Наша наука не терпить малодушності й жорстоко мстить за лінощі, за боягузтво, за найменшу спробу ухилитися від повного оволодіння програмою. Зрозуміло?

      Муха, востаннє вдарившись об шибку, замертво впала на підвіконня.

      – Кожному, хто старанно вчитиметься і віддаватиме заняттям усі сили, я гарантую: до кінця навчання він буде живий і здоровий. Однак недбалість і байдужість погано закінчуються для