Відьма з нашого офісу. Аліна Умрихіна

троянди, як і наша Катерина Сергіївна, тож коли черговий залицяльник подарував мені такий букет, шефиня ледве не подавилася від заздрощів. План спрацював. Наступного дня офіс гудів, як вулик, старанно пережовуючи останні новини. Відьма, мов навіжена, жбурлялася жовтими трояндами, а перелякана Наталка ховалась від її гніву в офісному туалеті.

      З XIV століття, часів процвітання інквізиції, страта відьом стала розважальним шоу для вибагливої публіки і я була не проти продовжити цю прекрасну традицію, тож дотрималася всіх законів жанру.

      Натхненна першими успіхами, забігла до сусіда аби пригостити Руді паштетом із «ніжного кролика». Двері відчинила чарівна блондинка зі світлими очима і я відчула, як земля пливе з-під моїх ніг. Слова Віктора прискорили її рух.

      – Знайомся, це Аня, сусідка, яка обожнює котів й підгодовує нашого Руді. А це моя кохана дівчина Лариса. Забіжиш до нас на чай?

      Фортеця моїх планів із гуркотом розсипалась й покотилися сходами вниз.

      Ех, Кропивницький, Кропивницький! Місто чудового театру й нікудишніх актрис.

      ***

      Кілька днів я не розлучалася з розчаруванням. Носила його, як туфлі на шпильці: затісні, незручні, але жаль викидати.

      Це ж треба, якби не та фарбована блондинка, Віктор не встояв би перед моїми чарами. Втішало одне: дівчині явно не пощастило зі свекрухою. Уявляю, з яким обличчям бідолашна складатиме тест «першого борщу».

      А в тому, що до цього дійде, я не сумнівалася.

      Наступного тижня трапилось дещо дивне. Я спускалася офісними сходами й наткнулась на відьму. Інстинкт самозбереження шарпнув мене за плече й шепнув: «Тікай, доки не пізно».

      Шефиня підняла на мене очі й тілом загарцювали мурахи. У голові кружляли чорні круки думок: «Звіт здала, теки впорядкувала, пошту перевірила, на робочому місці порядок…»

      Якби вона плеснула в обличчя кавою чи заверещала, витріщаючи очі: «Чому не на робочому місці? Вам не платитимуть за прогулянки сходами», я б не здивувалася. Але відьма ошелешила мене ввічливим привітанням й зникла за дверима.

      Що це було?

      Цифри стрибали з рядка на рядок, я не могла зосередитись, з голови все не йшла вранішня пригода.

      По обіді до кабінету залетіла Кіра, наша офісна сорока, професійний кур'єр і, звісно, швидке доставлення ранкових пліток. Їх дівчата розбирали навіть краще, ніж гарячі пиріжки й смачну каву в паперових стаканчиках.

      – А ви чули, що в нашої злюки з'явився мужчина?

      Я ледве не подавилась. Так ось у чому розгадка!

      Знай ми про це раніше, підшукали б їй якогось мена. Можливо, менше істерик виплескувалося б на наші нещасні голови.

      Дівчата тим часом торохтіли.

      – А хто він? Звідки знаєш?

      Кіра підморгнула й гучно зашепотіла: «У мене свої джерела».

      У цьому ми не сумнівалися.

      – Це добре, – озвалась Іринка, – але, якщо це так впливає на нашу відьму, уявіть, що буде, якщо її зрадять із пристрасною брюнеткою. Вона ж винищить темноволосих дівчат як клас і мені доведеться