Відьма з нашого офісу. Аліна Умрихіна

відьма надавала перевагу старому перевіреному методу письма від руки.

      Друкувати дозволялось лише надважливі документи. Я завжди підозрювала, що це спосіб тортур для офісного працівника. Але, це не завадило обдумати план помсти.

      Народна мудрість стверджує, що шлях до чоловічого серця лежить через шлунок… його кота. Можливо, це й не зовсім точне формулювання, але в ньому є частка істини.

      Я завбачливо забігла до найближчого супермаркету за смакотою для Руді, а потім обдарувала його господаря наймилішою посмішкою зі свого арсеналу:

      – Як щодо невеликої екскурсії містом?

      Що не кажіть, а трішки романтики не завадить моєму плану. Гра продовжувалась і я вже глибоко запустила кігтики в холостяцьке життя нового сусіда.

      Місто сяяло вечірніми вогнями, якась незрима магія ховалася в плетінні вузеньких вуличок, хитромудрій архітектурі й тьмяному світлі ліхтарів.

      – Раніше тут була фортеця святої Єлизавети, тепер від неї лишились так звані Вали…

      Чесно кажучи, екскурсовод із мене кепський. Що поробиш, у повсякденній метушні й турботах, тобі не до вивчення історії міста. А даремно.

      – А ти знаєш, що Кропивницький – столиця українського театру?

      Я, звісно, дещо перебільшувала, але на що не підеш, аби вразити хлопця.

      – Тут з’явився перший в Україні професійний театр. На честь його засновника, Марка Кропивницького, назване наше місто.

      – Це була найприємніша екскурсія в моєму житті – вдумливо промовив Віктор і я впіймала себе на думці, що такий милий хлопець не може бути сином офісної відьми.

      А я вже майже забула про її існування та хитрий план помсти. В усьому винна магія вечірнього міста.

      Вранці до кабінету заглянула Аня із сусіднього відділу, нерішуче потупцяла на порозі, ховаючи очі десь серед рівних прямокутників паркету, й сказала, що мене чекає Катерина Сергіївна. Я відчула неладне, але діватися було нікуди.

      Відьма прошила мене колючим поглядом.

      – А чому ж ви сьогодні одягнені? Ви ж у нас така розумна, радите колегам ходити в офісі без спідниць. То що ж трапилось?

      На душі похололо. Хвилювання крижаними пальцями вп’ялося у моє горло.

      – Ех, Іра, Іра, – подумалось мені, – твій язик виявився довшим, аніж та клята спідниця.

      Відьма все ще свердлила мене очима й ця пауза, здавалося, триватиме вічно.

      – Так ось, – важко видихнула Катерина Сергіївна, – якщо ви така розумна, то чому б вам не перевірити всю звітність вашого відділу? Цифра в цифру. Думаю, ви з легкістю впораєтесь до сьомої ранку. До завтра! – і на її стіл лягла солідна паперова купа.

      Коли я ввійшла до свого кабінету, там панувала мертва тиша. Дівчата сховались за мурами паперових фортець й відводили погляд.

      Ввечері я несла додому цю макулатуру й зіткнулася з Віктором.

      – Бачу, сьогодні не до екскурсій, – із розумінням кивнув сусід і допоміг донести папери.

      Я не змогла стримати коней, що викрешували іскри у душі.

      – Твоя