Відьма з нашого офісу. Аліна Умрихіна

интеллектуальной издательской системе Ridero

      Частина І

      Жовті троянди

      А все розпочалося з кішки. Точніше, із вгодованого рудого кота з жовтими очиськами, що чекав мене на порозі.

      – Ти звідки тут взявся?

      Кіт поводився зухвало: скочив на крісло й розмістився на ньому, як у себе вдома.

      – Тут без кави не обійтися, – я залишила непроханого гостя наодинці й зробила тактичний відступ, аби згодом повернутися із підкріпленням.

      З кухні віяло холодом – вікно було розчинене навстіж. Так ось, як ти сюди потрапив! Все елементарно, Ватсон.

      Я дістала чашку і повертіла її у руках. Дві ложки кави й ні грама цукру. На світі є речі, які не потребують домішок. Кава – одна із них.

      На моїй полиці не знайти двох однакових філіжанок, кожна з них розцяцькована по-своєму. Міні-колекція недолугих жартів на керамічних стінках. А все тому, що дівчата з офісу не надто меткі на вигадки, коли мова йде про подарунки, чого не скажеш про їхнє вміння вигадувати історії. Але про це пізніше.

      Обережно, щоб не зруйнувати пінку, я налила каву у чашку і повернулася до кімнати. Рудий нахаба бачив третій сон, тож я запхала войовничість до кишені й дала котиську спокій. Вмостилася на килимі, відкрила ноутбук і поринула у вир онлайн книг.

      У двері постукали. Ще один незваний гість?

      – Доброго вечора, ви кота тут не бачили? Рудий такий, пухнастий, – запитав незнайомець, щойно перед ним відчинились двері.

      – Це він? – кивнула я на крісло. – Заскочив через вікно.

      – Так ось де ти, Руді! А я шукаю, людям спати не даю, – хлопець підхопив нахабу і простягнув мені руку, – Віктор – ваш новий сусід. Проґавив його, поки розкладав речі. Мабуть, Руді нудно спостерігати за жонглюванням коробками, от і надумав прогулятися перед сном.

      Я кивнула і зачинила двері.

      У кімнаті на мене чекало розчарування. Кава охолола, а сюжет останніх сторінок виявився маячнею. Чортів кіт!

      Защебетав дверний дзвінок. Я зціпила зуби, але відчинила. На порозі знову стояв сусід.

      – Я чув, що коти відчувають добрих людей, тож нумо знайомитися.

      Я зітхнула. Доведеться готувати каву ще й для сусіда.

      – Здається, я знаю, чому Руді обрав вашу квартиру. Мій кіт – шалений кавоман, от і пронюхав, що тут найсмачніша кава у місті.

      – Він встиг перевірити меню у всіх квартирах міста? Погано ж ви слідкуєте за своїм улюбленцем! – кольнула я хлопця, але той і не думав ображатися.

      – Розпочав із вашої та, як бачимо, не прогадав. Котяча інтуїція!

      Віктор виявився ще тим базікалом. Доки закипала вода, я дізналася всю історію його життя. А після слів: «Моя мама працює у вашій компанії. Ти знаєш Катерину Сергіївну?», – ледь не впала зі стільця.

      О так, я її чудово знала! Це була справжнісінька відьма, яка обожнювала пити кров із домішками сліз. Ви думаєте, що її спалили б на вогнищі у тривожні часи середньовіччя? Як би не так! Вона б влилася до групи найзапекліших мисливців і нашіптувала: «Зверніть увагу на оту кралю. В її кишені завалялись сушені таргани й жменька полину. Точно відьма!» А все тому, що потенційна жертва вчора пройшла повз неї і не привіталася. Не знаю, чим я заслужила таке нещастя, але Катерина Сергіївна була моєю начальницею.

      Про її хобі жбурлятися речами й виплескувати на підлеглих тонну істеричного лементу ходили легенди. Тож, можна сказати, що пані була легендарною. Як казковий змій чи гнилозубий троль.

      І ось ця малоприємна леді виявилася мамою мого сусіда! Джекпот! Яка прекрасна можливість помститися за недоспані ночі й зіпсовані нерви!

      У моїй голові визрівав підступний план.

      Звісно, обійдемось без згорілих свічок, замовляння на його кота та іншої подібної маячні.

      Для справжньої жінки немає нічого складного у звабленні об’єкта своїх бажань. Влучні компліменти, легкий флірт, п’янкий ефір несказанності – і жертва, не без задоволення, потрапляє у міцну павутину пристрасті. А далі – справа техніки.

      Я подала Віктору тарілку зі своїм улюбленим печивом й тихо промуркотіла: «Рада знайомству».

      Гра у «кішки-мишки» розпочалася.

      ***

      Наступного ранку я ледве дочвалала до офісу. Страшенно хотілося спати, з’їсти чогось солоденького й втекти туди, де повітря пахне морською сіллю й розпеченим на сонці піском, а не паперами, офісним пилом і дешевими жіночими парфумами.

      До дверей кабінету набігла немаленька черга. Звіт потрібно здати до дев’ятої, а Катерини Сергіївни все ще не було. Попереду переминалася з ноги на ногу Наталка – симпатична провінційна жіночка, яка відчайдушно намагалася прижитися у великому офісі. Невідомо, чиїм зламаним навігатором завело її до наших джунглів, але вона мужньо трималася й намагалася не потрапляти зайвий раз на очі відьмі. Та сьогодні їй трапився не той лотерейний білет.

      Позаду пролунали кроки, Катерина Сергіївна