Казки, легенди, притчі. Герман Гессе

розпочиналися в чужих країнах, куди душам тих, хто його слухав, важко було перенестися на крилах своєї фантазії. Навпаки, він починав свою оповідь із того, що можна було реально побачити на власні очі: чи то була золота пряжка, чи шовкова хустка. Він завжди починав із близького, що можна побачити, й проводив уяву своєї пані непомітно для неї саме туди, куди він сам цього хотів, починаючи свою оповідь від колишніх власників таких скарбів, від майстрів, що їх виготовляли, або ж від продавців, що їх реалізували. Тож його розповідь, розгортаючись неспішно й природно, переносила слухачку з даху палацу на баржу купця, а з баржі – до гавані, а звідти – на корабель, а вже з нього – в будь-який найвіддаленіший куточок світу.

      Той, хто слухав карлика, гадав, що він і сам подумки подорожує, і коли він спокійно сидів у Венеції, його душа весело чи стривожено блукала далекими морями й казковими країнами. Ось у такий спосіб правив свою оповідь Філіппо.

      Окрім таких дивовижних, здебільшого східних казок, він розповідав і про справжні пригоди, події як старого, так і нового часу, про мандри й страждання короля Енея[8], про древню державу Кіпр, про короля Іоанна[9], про чародія Вергілія[10], про чудесне плавання Амеріго Веспуччі[11]. Крім того, його власна фантазія спроможна була породжувати й свої найхимерніші історії.

      Одного разу його пані, дивлячись на папугу, що куняв, запитала: «Ану, всезнайко, скажи-но, що сниться тепер моїй пташці?» Карлик замислився на якусь хвилину, а затим почав одразу розповідати якийсь довгий сон, буцімто він сам був папугою, а коли закінчив оповідати, папуга прокинувся, замекав, немов коза, й затріпотів крилами.

      Або іншим разом пані кинула камінчик через парапет тераси вниз у канал й, зачувши звідти плескіт води, запитувала: «Ну, Філіппо, куди потрапив тепер мій камінець?». І карлик в ту саму мить розпочинав оповідь про те, як цей камінчик потрапив до медуз, до риб, крабів й устриць, до затонулих кораблів і водяних духів, до кобольдів і русалок, життя яких і їхні звички він знав достеменно й міг відтворити у всіх деталях.

      Хоча синьйорина Маргеріта, подібно до багатьох інших багатих і чарівних дам, була зарозумілою й жорстокосердною, до карлика вона ставилася з особливою приязню й дбала про те, щоб усі поводилися з ним чемно і з належною повагою. Хоча сама вона не могла собі подеколи відмовити в задоволенні трішки подражнити карлика, адже він був її власністю.

      То вона забирала від нього всі його книжки, то зачиняла його в клітці з папугою, то залишала його самого борсатися на слизькому паркеті в залі. Чинила вона все це не зі злого наміру, та й Філіппо ніколи не скаржився, тільки інколи дозволяв собі вставляти у свої притчі й казки дрібні натяки, шпички, слова, що зачіпали марнославство його господині.

      Утім, синьйорина ставилася до них доволі спокійно. Однак вона остерігалася надто дражнити його, бо всі знали, що він знається на всіляких таємничих науках і заборонених засобах.

      Можна

8

Еней – у давньогрецькій міфології герой Троянської війни. Герой поеми Вергілія «Енеїда» (29–19 р. до н. е.).

9

Король Іоанн (Джон) Безземельний (1167–1216) – король Англії з 1199 року і герцог Аквітанії з династії Палантагнетів, молодший (п’ятий) син Генріха ІІ й Алієнори Аквітанської.

10

Чародій Вергілій (Публій Вергілій Марон) або Вергілій (70 рік до н. е. – 19 р. н. е.) – один із найбільших поетів Давнього Риму. Ім’я Вергілія було оточене таємничою легендою, що перетворилася в Середні віки на віру в нього як чародія. Підставою численних легенд про його чудодійну силу стали деякі описані події в його творах, як, наприклад, розповідь про загробне життя в «Енеїді» тощо. Вергілій – засновник і добрий геній Неаполя, він – неперевершений майстер, який виготовляв чудові предмети, бронзові статуї, бронзову муху, що виганяє мух із Неаполя, а також образів, що охороняють місто від зарази, чудесне дзеркало, що віддзеркалює все з того, що відбувається у світі, вічно палаюча лампа, повітряний міст тощо.

11

Амеріго Веспуччі (1454, Флоренція – 1512, Севіл’я, Іспанія) – флорентійський мандрівник, на честь якого було названо Америку.