Проект «Україна». Галерея національних героїв. Отсутствует

СРСР і Російську академію наук. Вони внесли великий вклад у розвиток матеріалознавства.

      Борис Патон – один з ініціаторів створення і збереження спільного наукового простору в рамках Співдружності Незалежних Держав. У 1993 році була створена Міжнародна асоціація академій наук (МААН), що об’єднала національні академії 15 країн Європи й Азії. Борис Євгенович є беззмінним президентом цієї асоціації. Під його керівництвом працює Наукова рада МААН з нових матеріалів. МААН організовує значні міжнародні форуми учених, безвалютний обмін періодикою і монографічною літературою, науковою інформацією. Одне з перших місць у діяльності цієї авторитетної міжнародної організації, підтримуваній ЮНЕСКО, займає видавнича діяльність, пропаганда досягнень учених.

* * *

      Борис Патон безмежно відданий науці, Інституту, Академії, Вітчизні. Громадяни України, Росії, інших країн СНД і далекого зарубіжжя, науково-технічна і творча інтелігенція багатьох країн світу ставляться до нього з величезною пошаною.

      Сьогодні не можна представити Інститут електрозварювання і Національну академію наук України без Патона. Його життєва мудрість, величезний досвід, міжнародний авторитет у науці і суспільстві дозволили зберегти науковий потенціал України.

      У 1998 році на святкуванні вісімдесятиліття Академії й її президента величезний зал палацу «Україна» овацією зустрів повідомлення про присвоєння Б. Є. Патону, першому в державі, звання Героя України.

      Багатьох дивує, як Борису Євгеновичу в його роки вдається зберегти працездатність і інтерес до життя. У цьому плані він дотримується поглядів знаменитого лікаря Амосова, його ідей омолоджування.

      Борису Патону довелося працювати при багатьох вождях, близько спілкуватися з Хрущовим, Брежнєвим, Андроповим, Горбачовим, Путіним, Кучмою. Життя вберегло його від репресій, – як і батька. «Може, власті розуміли, що ми робимо для держави щось корисне, – зазначив якось Борис Євгенович. – Я з 1953 року працюю директором Інституту електрозварювання, а з 1962-го – президентом академії. Так от, питають: як же це так, що при всіх радянських вождях я залишався на своїх посадах? А відповідь проста: я працював. Разом, звичайно, зі своїм колективом. І вожді розуміли, що я шкоди їм не приношу, а користь від мене є. Якщо ж мене кудись вигнати, то справа розвалиться. Немає науки, немає держави… Про це керівники люблять говорити, але дуже мало роблять для зміцнення і розвитку науки».

      Патон вважає, що політика – це не та сфера, в яку треба йти. Щастя творчості – головний стимул його життя.

      Він відчував свою необхідність справі науки завжди, навіть в ті важкі дні 1991 року, коли натовп, чи то збуджений свободою, чи то з чиєїсь намови, кричав під вікнами кабінету президента Національної академії наук України: «Патона з трону!»

      Сам же Борис Євгенович в одному з інтерв’ю того часу так відреагував на нападки натовпу: «Я не щур, щоб тікати з корабля, що потопає»

      Той час запам’ятався українським ученим