Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття. Коллектив авторов

для з’ясування їхньої культурно-побутової самобутності. Особливого значення при цьому народознавці надавали дослідженню таких звичаїв, як толока (скликання гурту односельців для виконання термінових трудомістких робіт) і супряга (тимчасова кооперація господарів, найчастіше двох сусідів, які не мають достатньої кількості робочої худоби або реманенту, через що об’єднуються для почергового виконання певних робіт), які ґрунтуються на добровільних засадах відробітку.

      Локальні особливості звичаїв трудової взаємодопомоги можна чітко простежити за матеріалами з різних етнографічних районів чи підрайонів, які різняться, зокрема, природно-географічними умовами (адже вони впливали на специфіку традиційно-побутової культури). У цьому контексті важливим є дослідження вказаних звичаїв на території Галичини, яка, з історико-етнографічного погляду, включає галицькі частини Лемківщини, Бойківщини і Гуцульщини, Покуття, Опілля, Надсяння, галицьку частину Волині та Західне Поділля.

      Толока і супряга були найважливішими формами трудової сусідської взаємодопомоги на теренах Галичини у другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст. Вказані звичаї мали багато різновидів, які систематизуємо за виконуваною роботою на дві великі групи: взаємодопомогу під час будівництва і взаємодопомогу під час сільськогосподарських робіт. Останню з них, – на основі народного господарського календаря українських селян, – можна поділити на весняні, літньо-осінні та зимові роботи. Своєю чергою, усі толочні роботи можна систематизувати також за статево-віковим критерієм їхніх учасників: переважно чоловічі, жіночі, молодіжні та мішані. Поширеність і специфіка тих чи тих різновидів трудової сусідської взаємодопомоги на різних теренах була спричинена природно-географічними умовами, місцевими традиціями.

      На основі аналізу джерел, у тому числі польових етнографічних матеріалів, можемо твердити: на території Галичини термін «толока» (на Покутті та Західному Поділлі відома й така його форма, як «клака») у значенні трудової сусідської взаємодопомоги поширений нерівномірно, і передусім на теренах, де переважало каркасне будівництво – «з дерева, глини та соломи» (виготовлення глиняного замісу та глиняно-солом’яних вальків, зведення споруди з їх використанням). Натомість на території переважання зрубного будівництва слово «толока» у значенні трудової сусідської взаємодопомоги вживали рідко (найчастіше для позначення допомоги під час валькування глиною стелі): замість нього вживали слово «поміч» (наприклад, на Бойківщині) або словосполучення «на охоту» (на більшій частині Надсяння). На означання трудової сусідської взаємодопомоги під час більшості сільськогосподарських робіт у Галичині використовували різні локальні назви, наприклад «комашня», «чистилі», «сікалі», «боболущики», «піродрахи» тощо. Виняток становили жнива. Проте слово «толока» вживали для окреслення жнив у фільварках, тому таке явище є, скоріш за все, пізнього походження.

      На