Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття. Коллектив авторов

на обтесаних балках, так званих грядах, та при вудженні ковбас, сала, цибулі й т. д.»[35].

      Найважливіше місце в курній, напівкурній та з опаленням «по-білому» («по-чистому») хаті на всій території Галичини посідала застільна, тобто причілкова стіна хати, на якій уздовж навішували ікони. Перед іконами висіла лампадка або маленька поличка зі свічкою Це було найбільш шановане місце, свого роду хатній іконостас, який задовольняв духовні потреби в повсякденному житті мешканців. Кожну ікону, за винятком курних хат, у яких під час палення в печі дим розходився по хаті і вився попід стелею на висоті вікон, старалися завішувати вишиваними рушниками. Між ікони закладали освячене зілля, головки маку, колоски жита, гілочки калини, а на Гуцульщині – ще й писанки, топірці, тобівки, весільні калачі.

      У розташуванні репрезентативної стіни з іконами до сходу-півдня, печі – захід-північ пов’язаний в уявленнях мешканців хати із будовою Всесвіту. Місце стола в цій святковій зоні було дуже почесним. На ньому завжди мав лежати хліб, прикритий рушником. За стіл завжди першим сідав господар хати, поряд нього по старшинству – інші члени сім’ї. Під час весілля молодих садили на лаву за столом попід ікони. Стіл першим заносили в новозбудовану хату. Якщо сім’я з певних причин залишала хату, то стіл залишали на місці, примовляючи: «То господар хати, не можна рухати». Під час похорону стіл правив за вівтар.

      Одним із символів української хати була скриня, що характерно і для галицького краю. Оспівана в піснях, казках, переказах, вона вірно служила домочадцям. Із скринею, крім суто практичного її використання, пов’язані матеріальні статки і духовне життя мешканців, особливо дівчат, які готувалися вийти заміж. Повсюдно в Україні, попри те, що мальована, різьблена чи кована скриня коштувала дорого, батьки все ж купували її дочці як частину весільного посагу. На Бойківщині майбутня дружина вивозила скриню з рідної хати «як минуле дівоцтво своє, як частину могутнього родового вогню, звичаєвих устоїв, духовних і моральних засад». Та скриня якоюсь мірою стане її символічною хатою, і коморою серця, і фундаментом нової сім’ї, нової родини. У ній, зокрема, вона зберігатиме й пахуче зілля («бразолець»), і йорданське каміння у ній складатиме, і пупчики своїх майбутніх дітей, щоб як виростуть, самі їх порозв’язували (при цьому промовляється: «розв’яжи розум»).

      Одночасно з будівництвом курної чи напівкурної хати виготовляли облаштування та обладнання інтер’єру, яке складалось із вбудованих і напіввбудованих меблів: лав, постелі (піл), стола, скрині, жердки, мисника, ослонів, гряд тощо. Наприклад, у курній хаті монтували лави – передню, вздовж фасадної стіни, і бокову, вздовж причілкової. Часто основа лави спиралася на підставки, вимурувані з глини, каміння і глини, кругляків із відрізка стовбура дуба, смереки, граба або колених із стовбура і тесаних сокирою прямокутних «ковбанів», які з’єднували із зрубом хати або вкопували в долівку. На такій лаві спали

35

Головацький Я. Подорож по Галицькій та Угорській Русі. Подорожі в Українські Карпати. Львів, 1993. С. 26.