Німа смерть. Фолькер Кучер

циганка була твоя, – сказав він, голосно сміючись. – То не ображайся, але ти трохи запізнився.

      – Я знаю, – сухо мовив Рат.

      – В усіх сенсах запізнився, якщо можна так сказати. Боюсь, ти сьогодні циганку більше не побачиш. Вона пішла з піратом десь пів години тому. Разом з іншою парою. Думаю, вони хотіли продовжити в якомусь іншому місці.

      Рат змушений був це проковтнути. Він чекав чого завгодно, але не цього. Каті прип’яла йому роги. Чи як це назвати? Це було так вульгарно! Новина його приголомшила, незважаючи ні на що. У своїй безглуздій уніформі він почувався особливо паскудно.

      – Не журись, приятелю! – весело поплескав його по плечу сусід. – Не роби з цього трагедії. Тут достатньо дівчат. І настільні телефони, – сміявся він. – Я саме так зі своєю познайомився. Приємно, що тут парочка місць звільнилася. Принаймні, є, куди нам своїх кізочок припнути.

      – Я, насправді, не козопас, – скривив рота Ґереон.

      – Гаразд, гаразд! Ми не такі, ми норд-дойчі, німецькі лорди!

      На щастя, повернулася дама з гарему і потягла свою красунчика до танцполу. Рат хотів був розпитати власника лискучого капелюха, куди саме пішла Каті зі своїм супутником, але, мабуть, запізно схаменувся, бо парочка вже зникла з його поля зору.

      Зрештою, бігати за Каті не дуже й хотілося. Якщо судилося саме в такий спосіб її здихатися, що ж… Якщо Каті сама так вирішила – тим краще! Якби вона хотіла! Принаймні, коли її немає поруч, йому похватніше буде набратися. Навіть набагато краще. Рат спорожнив свій келих і підвівся. Витяг пляшку вина з відерця і пішов до бару.

      Він знайшов вільний барний стілець і побачив, що навіть у барі є настільний телефон і пневматична пошта. Наливши собі черговий келих вина, він покликав до себе дівчину, що продавала цигарки.

      – Одну «Оферштольц»[16] шістку, будь ласка.

      – Ми продаємо тільки десятки.

      – Теж добре. І сірники, будь ласка.

      Пальці дівчини швидко виловили з лотка потрібний крам.

      – П’ятдесят пфенігів, – сказала вона.

      Рат поклав марку в її долоню й кинув:

      – Решти не треба.

      На подяку отримав приголомшену посмішку, яка дещо його розвеселила. Власник лискучого капелюха міг бути огидним, але щодо одного він мав слушність: жіноцтва на балу не бракувало! Навіть якби цієї-таки миті їх усіх у нього викрали. Рат одразу розпакував коробочку і взяв цигарку в рот. Він намагався зробити це якомога більш невимушено, але помітив, що навіть руки йому трохи трусяться з хвилювання. Навіть коли відірвав сірник. Він контролював себе цілий день, і тим більше втіхи відчував зараз від своєї поразки. Так, він хотів знову курити! К лихій годині всіх некурящих! К лихій годині Каті! Перша затяжка вдарила нікотином по мізках, наче обухом по голові, й приємна, хоч злегка й болісна, хвиля розійшлася з легень по всьому тілу. Він почувався зараз майже, як тоді – у свої дванадцять чи тринадцять, – коли поцупив кілька цигарок і викурив їх разом із приятелями в їхньому сховищі в Клеттенберзі. Він

16

Надрейнець Рат замовляє кельнську марку цигарок (тютюновий бренд «Оферштольц» названий так за прізвищем кельнських патриціїв).