Німа смерть. Фолькер Кучер

кріплення мало бути ослаблене в той чи інший спосіб. Подвійна втома металу мені здається набагато менш імовірною, ніж імовірність чиєїсь недбалости…

      – Мої люди не допускаються недбалости! – обурився Люденбах. – А Ґлазер понад усе! Він знає свою справу!

      – Хто?

      – Петер Ґлазер. Мій помічник з освітлення. Він відповідає за прожектори.

      Рата починала дратувати впертість інженера.

      – То чому, – запитав він крижаним голосом, – я досі не бачив цього працівника?

      – Тому, що ви забажали видертися сюди зі мною! Ви гадаєте, я б із ним давно вже не поговорив, як сам знав, де він є?

      – Тобто?

      – Він був тут сьогодні зранку, і все налаштував.

      – А зараз він де?

      Люденбах знизав плечима.

      – Зараз він десь пішов.

      – Коли саме він пішов?

      – Не знаю. Я не бачив його сьогодні від полудня, якщо не довше. Можливо, він захворів.

      – Свою відсутність він пояснив саме так?

      – Не мені, принаймні.

      Ратові урвався терпець.

      – Слухайте, чоловіче, – буркнув він. – Якщо хочете зробити сьогодні бодай щось корисне, покажіть мені, як звідси спуститися!

      Пошуки Петера Ґлазера відбувалися не надто успішно: переконавшись, що зниклого безвісти помічника інженера ніде в студії немає, Рат вирядив Геннінга і Червінскі за його домашньою адресою, яку охоче надав Белман. Однак той же Белман підкреслив, що Петер Ґлазер, на його переконання, винятково надійний співробітник. Криміналісти, що прибули разом із медекспертом, уже повзали навкарачки по підлозі в пошуках двох зламаних різьбових болтів, а доктор Шварц тим часом схилився над тілом загиблої, оглядаючи опіки на її голові й плечах. Люди Кронберґа вели пошук так системно, як уміють лише спеціально навчені криміналісти, проте один із різьбових болтів зрештою знайшов-таки Ґреф – непомітний шматок чорного металу в мастилі закотився під штатив юпітера.

      Люденбах підтвердив, що то болт із кронштейна прожектора. Болт не був зламаним, не мав ушкоджень і перекочував у жерстяну коробку для подальшого дослідження в лабораторії.

      Однак другого болта виявити не пощастило, так само як цілого чи пошкодженого шплінта.

      – Це ми що, марно своїми колінами всю підлогу кіношникам витерли? – бурчали криміналісти.

      – Принаймні, маємо хоч один болт, – зауважив Ґреф.

      Рат кивнув.

      – Імовірно, у Ґлазера знайдеться інший, – докинув він. – Якщо той хотів знищити докази і просто не знайшов другого болта, перше ніж утекти з робочого місця.

      – Ти справді думаєш, він навмисне влаштував аварію з прожектором? – запитав Ґреф. – Можливо, він лише допустився недбальства, а тоді побоявся визнати свою провину і тому втік?

      – Припущення нам не допоможуть, – скривився Рат. – Хтось тут напартачив, це очевидно, а…

      – Пане комісаре?

      Рат обернувся і побачив молодика, який помахав жерстяною коробкою з кіноплівкою.

      – Оператор, – представив його Ґреф, – Гаральд Вінклер.

      – Пане