Борислав смiється. Іван Франко

розвiялась, вiн став на вулицi, мов прибитий, не знаючи, куди повернутися. Додому йти? Там стара мати чекає на його заробок. Iти шукати роботи? Але де? Нiвiдки не видно було надiї. Коли втiм прийшло йому на гадку вдатися до вищого пана, нiж будовничий, – до самого Леона, i просити його, щоб прийняв на роботу.

      Коли вiн все те роздумував, стоячи на улицi перед плацом, де будувався дiм, надбiг пiсланець, котрий голосно закликав, щоби пан будовничий iшов до пана. Будовничий здивувався i запитав, чи пан уже приїхав з Вiдня?

      – Приїхав учора вночi i просить, щоби пан швиденько прийшли до нього.

      Будовничий, а за ним i Бенедьо пiшли до Леона. Той ходив по подвiр'ї, а побачивши пiдходячих, пiшов супроти них.

      – Маю з паном невеличке дiльце, – сказав вiн, привiтавши будовничого, по чiм, звернувшися до Бенедя, – спитав:.

      – А ти за чим?

      – Та я, прошу пана, хотiв би стати на роботу, – сказав Бенедьо.

      – То не до мене належить, проси пана будовничого.

      – Я вже просив, але пан будовничий не хочуть…

      – Розумiється; що не хочу, – вмiшався будовничий. – То той сам, – сказав вiн, звертаючись до Леона, – котрий при закладинах зiстав скалiчений через свое недбальство. Що менi з такого робiтника! Та й, впрочiм, вiн тепер слабий, а я робiтникiв маю досить.

      – Ага, то той сам! – нагадав собi Леон. – Гм, воно б то випадало щось для нього зробити, будьщо-будь. – I додав, звертаючись до Бенедя: – Ну, ну, якось-то буде, зажди ту, поки тя не закличу. От ту сядь на ганок та й посидь.

      Довго вони оба бесiдували. Бенедьо за той час сидiв на ганку i грiвся на сонцi.

      Аж ось по якiмось часi вийшов будовничий, якийсь трохи кислий, i, не звертаючiї уваги на Бенедя, пiшов. По кiлькох хвилях вийшов i Леон.

      – Ти потребуєш роботи? – спитав вiн Бенедя.

      – Та певно, прошу пана, чоловiк з роботи жиє, то робота для нього то само, що житє.

      – Та-бо, видиш, будовничий не хоче тя мати ту в Дрогобичi. Але ти не журися, я зачинаю зараз будувати в Бориславi новий млин паровий, то вже там будеш мати роботи досить.

      – В Бориславi?.. Млин паровий?.. – зачудувався Бенедьо, а далi змовчав, не смiючи вдаватись з таким паном у розмову.

      – Ну, що ж тобi так дивно? – спитав, усмiхаючись, Леон. – Млин, то млин, тобi, муляровi, все одно.

      – Та я-то вже й сам собi гадаю, що панська рiч – розказувати, а наша рiч – робити. Млин, то й млин.

      – Тiлько-то, видиш, я би хотiв, щоби будинок був немудрий, так собi, в двi цегли, без поверха, тiлько вшир троха. То не буде такий звичайний паровий млин, як усе будують. Я найшов такого чоловiка, що тото все вигадав, i план зробив, i сам буде вести роботу. Ну, видиш, будовничий дуже носом крутив, як увидiв той план. А ти розумiєшся на тiм, як що треба робити пiсля плану?

      – Та чому би нi? Як чоловiк має пiд рукою рисунок i мiру, то не велика штука.

      – Так, так, звiсно, що не велика штука, – сказав Леон. – Отож видиш, я не все буду мiг надзирати за тим, що там робиться, в Бориславi, а будовничий так ту зо мною сперечався, що готов менi наробити якої саламахи i поставити не так, як у планi нарисовано. То я вже буду просити