Мігрант. Марина и Сергей Дяченко

Ти спати будеш?

      Тимор-Алк заклав тесак у піхви й підвівся. Тихо плюснула вода. Крокодил підвівся слідом за ним.

      – Люди тебе ненавидять, – сказав Тимор-Алк.

      Крокодил похлинувся, готовий заперечувати, сміятися, спростовувати цю геть безглузду заяву, але за секунду збагнув, що йдеться лише про хлопчаків-претендентів. У фразі не було узагальнення – «всі люди тебе ненавидять». «Люди» – значить пацани, упевнені, що Крокодил підставив Камор-Бала.

      – Нічим не можу їм допомогти, – сказав крізь зуби. – Мені самому дуже шкода цього телепня.

* * *

      Слабка надія, що Айра скасує своє рішення, розвіялася вдосвіта. Камор-Бал залишив біля вогнища акуратно складені короткі штани, поклав на траву тесак у дерев'яних піхвах, коротко попрощався з найближчими товаришами і пішов до човна – в тім одязі, що мав, прибувши на острів. Лице його здавалось непроникним.

      На Крокодила ніхто не дивився. Його сахались, наче прокаженого. «Бойкот переживу, – подумав він. – Аби змію в постіль не підкинули».

      У цьому лісі не було змій. У претендентів не було постель. Так що боятися Крокодилові, певно, було не варт.

      Айра наказав шикуватись одразу ж після відбуття Камор-Бала. Підлітки, помітно бліді через недосипання, стали півколом на галявині, і Тимор-Алк високо здійняв руку.

      – Що? – спитав Айра.

      – Я готовий складати регенерацію.

      – Складеш разом з усіма… Сьогодні в нас інша тема. Фізична витривалість і больовий поріг. Хто боїться болю?

      Жодна рука не підвелась.

      – Брешете, – сказав Айра. – Та це не важливо. Півгодини на вмивання та сніданок – і побігли!

* * *

      Цього ранку крос дався Крокодилові куди важче, ніж учора. Ноги боліли – тепер справді боліли! – і паморочилося в голові. І якщо вчора він був налаштований добродушно й збирався дати хлопцям майстер-клас, то сьогодні поразка в'їлася йому в мізки, мов остроги жорстокого вершника, і хилило до землі.

      Хлопчаки були пригнічені. Учора вранці, натхнені танцями біля вогнища, вони хотіли перемагати. Сьогодні, після неславного відбуття Камор-Бала, кожен змагався з сумнівом: що, як і я не зможу? Тим паче, що попереду таке вабливе випробування: фізична витривалість і больовий поріг…

      Айра провів групу за старим маршрутом, але біля водоспаду звернув в інший бік, і стежка пішла не вгору, а вниз. Ліворуч тяглася скеля, схожа на перепечену хлібну скоринку. Праворуч – хащі, а за ними, здається, ховалось урвище.

      Потім уся розгорнута перед Крокодилом лава бігунів стала коротшати, зникати, ніби падаючи в прірву. Крокодил останнім дістався до вузької щілини в скелі – у цю щілину, мов у нору, Айра завів претендентів, і тепер сапання, покашлювання, тупотіння відбивалися від стін вузької й дуже високої печери.

      Стало задушливо. Від незвично сухого повітря саднило горло. Біг змінився звичайною ступою: підлітки, й слідом за ними Крокодил, протискались у вузький лаз, який не став ширшим – навпаки. Крокодил не страждав на клаустрофобію, але в застряглому ліфті йому завжди ставало погано. Що це: позбавляємо повного громадянства всіх, у кому виявляємо