Коли молот зустрічається з ковадлом. Галина Цикіна

вже пробачте, – (Скільки можна його слухати?), – але мені пора йти. Треба ще сім кілометрів пиляти по лісу, – вже не стримувала роздратування дівчина.

      – Гм… Далеко йти, – замислився дідок, оглядаючи Ольжині босоніжки, – тяжко, певне, тобі буде на таких сандалях-ходулях.

      Дівчина спочатку вирішила не звертати увагу на закиди старого, але, крадькома зиркнувши на своє взуття, теж зрозуміла, що босоніжки на підборах – не найкращий вибір для довгої прогулянки. Оля згадала, що в її валізці мирно лежать кросівки «Nike». Проте вона вирішила перевзутися подалі, щоб не дати дідові шансу видати чергову порцію свого бубоніння щодо сучасної молоді.

      – Я вже якось розберуся, – кинула вона старому, – до побачення!

      – Бувай здорова, – прохрипів дід, підкурюючи сигарету.

      Оля ледь устигла перевести подих від спілкування зі старим і не відійшла від зупинки навіть на двадцять кроків, як почула мотору автомобіля, що невпинно наближався. Чорний позашляховик проминув дідка, який махав йому обома руками, та ще й паличкою, і, ледь не оббризкавши її водою з калюжі, зупинився біля Олі.

      – Привіт, кицюню! – з салону визирнуло двоє голомозих чоловіків міцної статури. – Мости свою гарненьку дупку до нас в авто, підвеземо!

      – Та ні, дякую, – (Вважають мене за ідіотку?) – Мені тут недалечко йти.

      – Та чого ти, кралю? Не бійся!

      У Олиній голові вже крутився план захисту. Вона намацала в сумочці газовий балончик, але аналіз ситуації приводив до висновку, що в неї проти цих чоловіків шансів мало.

      – Агов, синки! – дідусь знову непомітно підібрався до Олі. – Мене підвезіть.

      – Та ми взагалі-то… – для чоловіків поява дідка була такою ж несподіванкою.

      – От спасибі, – не очікуючи відповіді, дідусь відчинив задні дверцята й сів у автомобіль.

      – Ей-ей, діду, ти куди пхнешся? Ми тебе зара виволочимо, – заволав чоловік, що сидів на пасажирському кріслі. – Забирайся геть!

      – Не варто зі мною сваритися, – заскреготав старий, і, не церемонячись, знову підпалив цигарку. – Гєнка, нумо рушати.

      – Ти що, його знаєш? – здивовано звернувся чоловік до водія.

      – Знає, знає, – знову буркнув дід, – Ну, чого стали, бачте дівчина до вас не хоче, а мені додому вже пора. Вперед! Вйо!

      Водій позашляховика слухняно завів авто, по дорозі щось пояснюючи своєму напарнику.

      Оля відчула, як відвисла її щелепа, коли вона спостерігала за цими трьома. Дівчина вирішила не роздумувати над тим, що ж за дідок їй такий зустрівся, замість цього вона повернулася на зупинку, щоб перевзутися у свої улюблені кросівки.

      Оля згадала одну з методик, яку, знову ж таки, вичитала в книжці з психології: для того, щоб налаштувати себе на позитивний лад, необхідно закцентувати увагу на чомусь хорошому. Тож вона заплющила на мить очі, зробила глибокий вдих і просто попрямувала своєю дорогою.

      Дощ нарешті минув. Село уже було позаду. Шлях огортала неймовірна тиша хвойного лісу із украпленням співу солов’я та кування зозулі.

      Дівчина