Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу. Сергій Плохій

там танки: яка користь від того, що ви їдете? Танки ж вас не пропустять.

      Пізніше Наїна Єльцина згадувала чоловікові слова:

      – Ні, мене вони не зупинять.

      Тоді вона по-справжньому злякалася.

      Сам Єльцин згадує трохи інакше. «Треба було щось сказати, – писав він у мемуарах, – і я сказав: “У нас російський прапорець на машині. З ним нас не зупинять”». Із єльцинських мемуарів не зовсім зрозуміло, який саме російський прапор він мав на увазі: радянської Росії (червоне полотнище з вузькою синьою смугою внизу, під яким кілька тижнів тому він давав присягу президента), чи царський триколор із білою, синьою та червоною смугами (офіційний прапор Російської імперії, а пізніше – лютневої революції 1917 року, яка поклала край самодержавству). Саме триколор став символом очікувань і самоусвідомлення російського народу під час путчу.

      За кілька годин, прорвавшись до Білого дому, Єльцин заліз на один із танків, що стояли навколо парламенту, і зачитав звернення до народу. Його оточення розгорнуло середнього розміру російський триколор. «Цей імпровізований мітинг не був пропагандистським трюком, – згадував Єльцин. – Після виходу до людей я відчув приплив енергії, велике внутрішнє полегшення». Він очолив спротив силам, які нібито рятували Союз. Діяв від імені Росії, під кольорами імперського стяга – неймовірний антураж ще неймовірнішого бунту. Росія повставала проти власної імперії129.

      Для голови КДБ Володимира Крючкова, як і для більшості путчистів, безсонна ніч 18 серпня змінилася метушливим, не менш тривожним днем. Щойно о п’ятій ранку він віддав наказ відправити командувачу Московським військовим округом Калініну чисті бланки розпоряджень про адмінарешти лідерів опозиції. Прем’єр-міністр Валентин Павлов вимагав інтернувати тисячу активістів – Крючков був налаштований менш радикально. У його списку було із сімдесят осіб, серед них такі ліберальні союзники Горбачова, як Едуард Шеварднадзе та Олександр Яковлев. Ще був короткий список із вісімнадцяти осіб, куди входили активісти товариства «Щит» – відставні офіцери, яких змовники вважали найімовірнішими кандидатами на роль організаторів масових протестів. Імені Бориса Єльцина в короткому списку не було.

      Президент Росії не входив до кола особистих друзів Горбачова, і змовники сподівалися залучити його на свій бік. Крючков відправив антитерористичний спецпідрозділ «Альфа» до дачі Єльцина в Архангельському, наказавши забезпечити умови для перемовин Єльцина з союзним керівництвом. У перекладі загальнодоступною мовою то був наказ арештувати Єльцина. Проте невдовзі Крючков передумав і скасував операцію. Він ще сподівався, що Верховна Рада СРСР дасть законне підґрунтя для перевороту, і намагався уникати різких дій. Невмотивований арешт такої помітної постаті, як Єльцин, не міг не викликати запитань парламентарів. Тож було вирішено зайняти вичікувальну позицію: якщо

129

Boris Yeltsin, The Struggle for Russia, 42—46, 53—54, 57, 61—62, 69, 172; Александр Коржаков, Борис Ельцин: от рассвета до заката (Москва, 1997), 80—84; Bonnell, Victoria E., Cooper, Ann, and Gregory Fredin, eds. Russia at the Barricades: Eyewitness Accounts of the August 1991 Coup (Armonk, NY, 1994), 170—171, 218—220; Валентин Степанков и Евгений Лисов, Кремлевский заговор. Версия следствия (Москва, 1992), 110—112; Красное или белое? Драма августа-91. Факты. Гипотезы. Столкновение мнений (Москва, 1992), 89—92.