Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу. Сергій Плохій

особняка. Потім була зустріч із Горбачовим. Той явно потерпав від нападу радикуліту й пересувався через силу. Горбачов запросив гостей до себе в кабінет і, звернувшись до тих, із ким почувався найлегше, тихо поцікавився, чи це не арешт. Його запевнили, що ні. Гості сказали йому, що приїхали обговорити ситуацію в країні. Тоді поведінка Горбачова змінилася.

      – Кого ви представляєте і від чийого імені говорите? – спитав він, щойно змовники зайшли в кабінет, де було тільки два стільці для гостей.

      Ті мовчали, не знаючи, що сказати. Горбачов повторив своє запитання. Коли йому відповіли, що вони представляють комітет, куди входять Крючков, Язов, Янаєв, президент запитав: а хто засновник комітету – Верховна Рада? На це запитання вони не знали, що відповісти. Горбачов миттєво визначив найслабше місце в їхньому становищі: комітет, який вони представляли, як мінімум «позаконституційний»115.

      Валерій Болдін, 56-річний керівник президентського апарату, який з усіх змовників знав президента найкраще, твердить, що Горбачов почувся трохи легше, дізнавшись імена комітетників. Як він згадує в мемуарах, найбільше Горбачов боявся, що візитери діють за вказівкою не його нерішучих підлеглих, а імпульсивного Єльцина – заклятого горбачовського ворога. У попередні кілька днів генсек частенько розмовляв по телефону із Крючковим, обговорював політичну ситуацію в країні. Головно він побоювався, що в останню мить Єльцин передумає підписувати Союзний договір. Ще 14 серпня Горбачов мав довгу розмову із президентом Росії, де переконував його не прогинатися під тиском критиків, які вимагали винести договір на всеросійський референдум. «А загалом ми розійшлися на хорошій ноті, – писав Горбачов у мемуарах. – Хоч і залишився осад, відчуття, що Єльцин недоговорює…»

      Коли через два дні, 16 серпня, Єльцин відлетів в Алма-Ату на зустріч із лідером Казахстану Нурсултаном Назарбаєвим, який був його однодумцем, занепокоєний Горбачов зателефонував до Москви Валерію Болдіну й поцікавився, чи знає він що-небудь про візит. У нього виникла підозра, що це змова.

      – Ти розумієш, як це називається. Сепаратно, проігнорувавши думку президента СРСР, містечкові лідери вирішують державні питання. Це змова, – нібито сказав він радникові, який уже вступив у змову із Крючковим та компанією, щоб змістити шефа.

      Того ж 18 серпня, коли змовники ступили на поріг горбачовської дачі, Єльцин видав указ про перепідпорядкування Російській Федерації всіх оптово-посередницьких фірм колишнього Держпостачу СРСР, розташованих на її території. Найбільше Горбачова хвилювало питання, що робити з Єльциним116.

      Судячи зі спогадів Болдіна, в останні роки при владі Горбачов тиснув на КДБ, вимагаючи, щоб комітетники прослуховували Єльцина; відбувалося це всупереч протестам Крючкова, який доповідав, що його люди відмовляються це робити. Крючков передавав результати прослуховування Болдіну, а той – Горбачову. Радянському

115

Mikhail Gorbachev, Memoirs (New York, 1995), 631; Валентин Варенников, Неповторимое, кн. 6, ч. 3. (Москва, 2001); Валерий Болдин, Крушение пьедестала. Штрихи к портрету М. С. Горбачева (Москва, 1995), 15—16.

116

Болдин, Крушение пьедестала, 13—17; Союз можно было сохранить, 289–290; Gorbachev, Memoirs, 626–630.