Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу. Сергій Плохій

центром та периферією радянської імперії аж до відмови від комуністичного проекту. Він вважає, що Радянський Союз, подібно до імперії Романових, був демонтований згори, і крах СРСР був ініційований та здійснений елітами в центрі та на місцях. І справді, на вулицях радянських міст не було розлючених демонстрантів, які вимагали б розпуску СРСР. Крах колишньої супердержави стався напрочуд мирно, а надто в чотирьох республіках, де базувалася ядерна зброя: Росії, Україні, Білорусі та Казахстані, що й відіграли вирішальну роль у розпаді. І врешті-решт, доля СРСР була вирішена у верхах. Усе сталося в розпал політичного протистояння за участю перших осіб як Сходу, так і Заходу, котре перетворилося на справжню війну нервів і перевірку мистецтва дипломатії, де на кону стояло політичне, а подеколи і фізичне виживання учасників8.

      Головну роль у подіях 1991 року відіграло кілька осіб, які, на мою думку, несуть найбільшу відповідальність за кардинальний і водночас мирний поворот у світовій історії. Зображений світ не однополярний, як після 1991 року, не біполярний, як у роки холодної війни, а радше багатополярний, яким був більшу частину своєї історії і яким стане в майбутньому через збільшення ролі Китаю та наростання внутрішньополітичних і економічних проблем у США. І я враховую не тільки рішення, ухвалені у Вашингтоні та Москві, а й ті, які ухвалювались у Києві, Алмати (як стали називати з 1993 року Алма-Ату), столицях інших радянських республік, що незабаром здобули незалежність. У мене головними персонажами стала четвірка політичних лідерів, які справили чи не найбільший вплив на долю Союзу, на те, що було після його розпаду, і на світ загалом.

      Я веду свою розповідь, відстежуючи дії (та намагаючись розкрити підґрунтя цих дій) президента Америки Джорджа Буша – обережного, нерідко підкреслено скромного лідера Заходу, чия підтримка Горбачова й занепокоєність цілісністю ядерного арсеналу не тільки подовжили існування імперії, а й уможливили її безкровний розпад; Бориса Єльцина – грубуватого й бунтівного президента Росії, котрий із нечисленними однодумцями не допустив тріумфу реваншистів, а опісля відмовився збирати воєдино розвалену імперію чи перекроювати кордони Росії, не ставши другим Мілошевичем; Леоніда Кравчука – гнучкого, навіть хитруватого лідера України, який своєю непоступливістю в питаннях незалежності фактично підписав Союзу смертний вирок. Одне з центральних місць у моєму дослідженні посідає особиста драма Горбачова – історія лідера, який вивів країну з тоталітарного минулого, відкрив її для світу, започаткував демократичні процедури та економічні перетворення і так змінив свою державу та світ, що став чужим і тут, і там. Опинившись в епіцентрі подій, Горбачов був змушений поставити на кін усе. І все втратив: престиж, владу, державу.

      Мій головний аргумент невіддільний від тези, згідно з якою визначальними в долі СРСР стали останні чотири місяці його існування – між невдалою

8

Kotkin, Armageddon Averted, introduction and ch. 4; Stephen Kotkin, Uncivil Society: 1989 and the Implosion of the Communist Establishment (New York, 2009), preface; David A. Lake, “The Rise, Fall, and Future of the Russian Empire: A Theoretical Interpretation,” in Karen Dawisha and Bruce Parrott, eds., The End of Empire? The Transformation of the USSR in Comparative Perspective (Armonk, NY, 1997), 30—62; Timothy J. Colton, Yeltsin: A Life (New York, 2008), chs. 8 and 9.