Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу. Сергій Плохій

від уявлень, поширених серед колишніх сторін холодного протистояння. Також видається, що поява Pax Americana, який прийшов на зміну біполярному світу конкурентних ідеологій, – процес однаковою мірою випадковий і рукотворний. Важливо заново простежити зародження нового світу, по-новому оцінити дії тих, хто стояв за цим (дії як цілеспрямовані, так і спонтанні) по обидва боки Атлантики, якщо, звісно, ми хочемо зрозуміти, що сталося з цим світом за останні майже три десятиліття.

      Ця праця підіймає часову завісу над доленосними подіями, що привели до спускання радянського прапора та розпаду СРСР. Поняття імперії, відображене в заголовку, є основним у моїй інтерпретації драматичних подій 1991 року. Я згодний із тими політологами та істориками, які вважають, що програна гонка озброєнь, економічний спад, зародження демократії та повне банкрутство комуністичної ідеології сприяли краху Радянського Союзу, але не були визначальними. Крах був зумовлений імперським підґрунтям, національним розмаїттям населення та квазіфедеративним устроєм радянської держави, чого не усвідомлювали до кінця ані політики у Вашингтоні, ані радники Горбачова в Москві.

      Радянський Союз часто називали Росією, хоч насправді це був конгломерат національностей, яким, поєднуючи грубий примус та культурні поступки, управляла Москва. Більшу частину радянської ери керівництво здійснювали з позицій сили. Де-юре росіяни грали першу скрипку лише в найбільшій союзній республіці – РРФСР, а до складу СРСР входило ще чотирнадцять республік. Так, кількість росіян становила приблизно 150 мільйонів осіб (або майже 51 % населення Союзу). Українці, яких налічувалось понад 50 мільйонів (чи майже 20 % від населення країни), були другими за чисельністю. Потім ішли інші національності.

      Перемога в боротьбі, що розгорілась під час двох революцій, дозволила більшовикам зберегти Російську імперію, трансформувавши її у «федерацію» (принаймні за конституційним устроєм). Однак і ця пролонгація не врятувала Росію від долі інших імперій. У 1990 році більшість союзних республік уже мала своїх президентів, міністрів закордонних справ і де більш, а де менш демократично обрані парламенти. І тільки в 1991 році світ остаточно зрозумів, що Радянський Союз – не Росія5.

      Розпад СРСР я ставлю в один ряд із такими геополітичними подіями XX століття, як розпад Австро-Угорської, Османської, Британської, Французької та Португальської імперій. Тут Радянський Союз названо останньою імперією не тому, що в майбутньому більше не буде імперій, а тому, що це була остання держава-продовження «класичної» імперії сучасної доби. На мій погляд, головна причина розпаду останньої світової імперії – конфлікт між імперською системою правління та інститутом виборчої демократії. Коли Горбачов у 1989 році запровадив елементи виборчої демократії, то новообрані політики Росії були змушені замислитися: чи готові вони нести далі імперський тягар? А політикам інших союзних

5

Про Радянський Союз як багатонаціональну державу див.: Richard Pipes, The Formation of the Soviet Union: Communism and Nationalism, 1917—23 (Cambridge, MA, 1997); Terry Martin, The Affirmative Action Empire: Nations and Nationalism in the Soviet Union, 1923—1939 (Ithaca, NY, 2001); Francine Hirsch, Empire of Nations: Ethnographic Knowledge and the Making of the Soviet Union (Ithaca, NY, 2005).