Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу. Сергій Плохій

У своїх мемуарах він описав цей епізод та інший, подібний, який стався напередодні під час прийому на честь Буша43.

      Прийом відбувався 30 липня, у перший день саміту, у Грановитій палаті Великого Кремлівського палацу. Михайло та Раїса Горбачови разом із Джорджем і Барбарою Бушами вітали гостей. Раптом Горбачови зауважили пару, яка неначе випадала із загального ряду: мер Москви Гавриїл Попов супроводжував Наїну Єльцину, дружину новообраного президента Росії. Самого Єльцина в полі зору не було. Коли ж вітання добігли кінця, він несподівано з’явився і, широко усміхаючись, підійшов до вітальників.

      – Чому ви довірили свою дружину Попову? – трохи хвилюючись, пожартував Горбачов.

      – А він більше не здужає, – пожартував про свого близького союзника Єльцин.

      Напередодні ввечері Єльцин телефонував Горбачову і просив дозволу урочисто зайти в банкетний зал разом із ним і Бушем. Той відмовив. А зараз виходило так, що ображений Єльцин вважає, що має повне право чинити, як йому заманеться. Він несподівано підійшов до Барбари Буш і, вдаючи з себе господаря, запросив її до залу. Вона була шокована, запитала: «Чи все тут гаразд?» – і стала так, що між нею та Єльциним опинилася Раїса Горбачова. «Весь цей час Буш і Горбачов були поглинуті тривалою розмовою, здається, про химерну люстру, що висіла над ними», – писав кореспондент Wall Street Journal, очевидець події, яку Горбачов намагався ігнорувати. Гостей, серед яких було чимало посадовців Горбачова, шокувала безцеремонність Єльцина. Американці були вражені не менше.

      Згодом Буш заявив своїм підлеглим, що Єльцин сильно дошкуляв йому, намагаючись із його допомогою показати, хто в домі господар. Він згадав цей епізод у мемуарах, зазначивши, що якби Єльцин вирішив супроводити Барбару Буш до банкетного столу, то «Горбачов опинився б у дуже неприємній ситуації». Скоукрофт (якому Єльцин не сподобався ще від перших відвідин Білого дому за кілька років до того) кипів од люті: «Час нагадати цьому чоловіку, що ми не дамо йому використовувати нас у своїх дрібних іграх». Джеку Метлоку, послу США в Москві, було доручено висловити незадоволення єльцинському міністру закордонних справ Андрієві Козиреву. Пізніше Метлок згадував: «Поведінка Єльцина була і хамська, і хлоп’яча, його бажання привернути увагу ставило в незручне становище і Горбачова, і Буша»44.

      Попри своє невдоволення Єльциним, Буш, Скоукрофт та інші члени американської делегації знали, що їм так чи інакше доведеться мати справу з новим лідером Росії. Політична зоря Горбачова заходила, і американський істеблішмент у побудові відносин з СРСР робив серйозну ставку на Єльцина. Той повною мірою був наділений усім, чого бракувало генсеку: всенародна підтримка на президентських виборах, відверте неприйняття комуністичної ідеології, готовність до радикального реформування внутрішньої та зовнішньої політики Москви. Та чи реально працювати з Єльциним, беручи до уваги всі його дивацтва? І як

43

Mikhail Gorbachev, Memoirs (New York, 1995), 624—625; Palazhchenko, My Years, 300—301; Beschloss and Talbott, At the Highest Levels, 413; Bush and Scowcroft, A World Transformed, 512; Jack Matlock, Autopsy on an Empire: The American Ambassador’s Account of the Collapse of the Soviet Union (New York, 1994), 564.

44

Gorbachev, Memoirs, 624—625; Palazhchenko, My Years, 300–301; Beschloss and Talbott, At the Highest Levels, 413; Bush and Scowcroft, A World Transformed, 512; Jerry Seib, “Pool Report no. 11. Bush, Gorbachev—and Yeltsin—Go to Dinner. Moscow, USSR, Tuesday, July 30, 1991,” Bush Presidential Library, Presidential Records, National Security Council, Nicholas R. Burns Files, Subject Files: Moscow Summit—Press Releases, Fact Sheets, Remarks, no. 2; Matlock, Autopsy on an Empire, 564.