Пуаро веде слідство. Агата Кристи

– якесь інше, яке перше спаде вам на думку. Можна починати?

      – Ну давайте, – неохоче сказав Блек.

      – Гастінґсе, записуйте, будь ласка, відповіді, – сказав Пуаро, а тоді вийняв із кишені старого годинника, що формою нагадував цибулину, і поклав його на столі перед собою. – Починаймо. День.

      На мить запала мовчанка, а тоді Блек відповів:

      – Ніч.

      Кожне наступне слово Пуаро казав швидше.

      – Дата.

      – Підпис.

      – Бернард.

      – Шоу.

      – Вівторок.

      – Вечеря.

      – Подорож.

      – Корабель.

      – Країна.

      – Уганда.

      – Історія.

      – Леви.

      – Гвинтівка.

      – Ферма.

      – Постріл.

      – Самогубство.

      – Слон.

      – Бивні.

      – Гроші.

      – Адвокати.

      – Дякую, капітане Блек. Ви зможете виділити мені кілька хвилин за півгодинки?

      – Звісно, – молодий солдат гостро глянув на детектива й недовірливо вигнув брову, а тоді встав.

      – А тепер, Гастінґсе, – сказав Пуаро, коли двері за нашим знайомцем зачинилися, – тепер ви все зрозуміли?

      – Що ви маєте на увазі?

      – Невже цей список слів ні про що вам не каже?

      Я уважно перечитав його ще раз, але за хвилю похитав головою.

      – Дозвольте мені вам допомогти. На початку Блек упевнено відповідав на стандартні запитання за відведений час, не зупинявся, тож ми можемо зробити висновок, що ніякої вини він за собою в ці моменти не відчував. «День – ніч» і «дата – підпис» – звичайні асоціації. Тоді я взяв у роботу слово «Бернард», щоб побачити, чи згадає він про лікаря Бернарда, але, схоже, він його взагалі не зустрічав. Після нашої нещодавньої розмови капітан видав «вечерю» на мій «вівторок», але «корабель» і «Уганда» у відповідь на мої «подорож» і «країна» показали, що для Блека важливіша поїздка в Африку, ніж та, що привела його сюди. «Історія» нагадала йому бувальщину про левів, що її він розповідав за столом. Далі я сказав «гвинтівка», і він у відповідь абсолютно неочікувано видав слово «ферма». Коли ж я сказав «постріл», він одразу відповів «самогубство». Ясно, яка в нього асоціація. Знайомий йому чоловік здійснив самогубство пострілом із гвинтівки десь на фермі. Не забувайте, що він досі пам’ятає історії, які розказував за вечерею, тож я не здивуюся, якщо він за моєю підказкою пригадає випадок із самогубством, про який ішлося у вівторок увечері.

      Блек цілком виправдав наші сподівання.

      – Так, тепер я пригадую, що розказував таку історію. Один хлопець застрелився на фермі. Він вистрелив собі в піднебіння з гвинтівки, і куля зав’язла в мозку. Лікарі ніяк не могли зрозуміти, що з ним таке – бо в нього тільки трохи крові було на губах. Але як…

      – Як це стосується містера Мелтреверса? Бачу, ви не знали, що біля нього знайшли гвинтівку.

      – Ви хочете сказати, що моя історія спонукала його… Ні, але ж це жахливо!

      – Не впадайте у розпач, це мало статися, так чи інакше. Що