Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.). Коллектив авторов

царя іноді ототожнюють із легендарним перським царем, відомим із грецьких джерел як Тейспес.

      Нарешті, існують думки про зв’язки мови кіммерійців із фракійською або вірменською мовами. Так, наприклад, гіпотеза про можливий зв’язок мови кіммерійців із вірменською базується, зокрема, на тому, що у грецьких джерелах назва цього етносу починається зі звука к, а у східних текстах – зі звука г, а така звукова зміна (з г на к) відбувалася саме у вірменській мові. Спеціальної уваги варта гіпотеза про те, що кіммерійці мали окрему мову – хоч і споріднену з іншими європейськими та індоіранськими, але не тотожну жодній із них. Припускають, що саме ця своєрідна кіммерійська мова могла викликати незвичайні (незакономірні з погляду інших споріднених індоєвропейських мов) звукові зміни в балтійських і слов’янських мовах.

      На початку ХХ ст. назву кіммерійців – і, відповідно, їхню мову – стали пов’язувати з Кавказом. Такий погляд спирається на авторитет чільного кавказознавця ХХ століття академіка Миколи Марра (1864–1934), який зіставляв назву кіммерійців із назвою іберів (давнє населення Піренейського півострова, з одного боку, й інша – не власна, але відома з греко-римської античності – назва грузинів, з другого боку) та області в західній Грузії – Імеретія. Більше того, названий дослідник пов’язував навіть найменування кіммерійців і шумерів. Певна логіка в цьому є – самоназва шумерів звучала приблизно як кенгер, однак і ці зіставлення є доволі хисткими й навряд чи дають підстави пов’язувати мову кіммерійців із мовами басків (мешканців Піренейської Іберії, чия мова споріднена з кавказькими), грузинів чи тим паче шумерів.

      Однак кіммерійці все-таки контактували з кавказькими народами. Про це свідчать грузинське слово гмірі зі значенням «герой, богатир», і осетинське слово гумір, що означає «велетень». Фольклорно-міфологічні описи давніх народів як велетнів (або, навпаки, карликів) відомі в різних традиціях.

      Нині панівною є думка про належність кіммерійців до індоіранських народів. Отже, їхня мова була або індійською, або іранською. Іранськомовна присутність у давній Україні не викликає сумнівів – іранськомовними (принаймні переважно) були наступники кіммерійців – скіфи і сармати. Питання про індійські племена й мови в давній Україні є набагато дискусійнішим, однак і воно цілковито належить до сфери науки, а не фантазій. У районі Азовського моря на початку нової ери мешкали засвідчені історичними джерелами синди, чия назва, найімовірніше, тотожна назві Індії (Синд), тоді як ми знаємо цю країну під іранською, а не власне індійською назвою – Індія. Давньоримські історики Прісціан Цезарейський і Руф Фест Авієн повідомляють, що на Дону (який тоді мав індоіранську назву Танаїс) сусідами савроматів були синди і кіммерійці. Згадка про кіммерійців поряд із синдами може бути опосередкованим свідченням на користь їхніх зв’язків, зокрема й мовних (або, принаймні, тісних сусідських