Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.). Коллектив авторов

вдалося виграти велику Боспорську війну проти них, що тривала до 193 р. Він завоював сіраків і скіфів, приєднав Таврику і звільнив морські шляхи. З 240 р. на монеті поряд із портретом басилевса карбували портрет імператора. У містах ставили статуї імператорів і хвалебні написи. Боспор надсилав війська до римської армії. Вони брали участь у війнах із даками й аланами, їх підрозділи стояли в Ольвії, охороняючи місто від скіфів і сарматів.

      Остаточно змінили історію Боспору, як і всього античного світу, масові нашестя готів і гуннів ІІІ–ІV ст. н. е. Це був поступовий розпад держави, припинення карбування монет, пошуки виходу з кризи шляхом надавання гаваней і кораблів піратським об’єднанням боранів, герулів, остготів, яких античні автори називали просто скіфами. Боспорському правителю Тейрану наприкінці 70-х рр. ІІІ ст. вдалося позбутися піратів, після чого з почестями дружбу з Римом було відновлено. Утім, остаточний удар кочових гуннів відбувся у 70-ті рр. ІV ст. н. е. Міста не були повністю зруйновані після гуннського нашестя, однак залишалися під протекторатом військового об’єднання «варварів», що простяглося від Паннонії до Північного Кавказу.

      Мовна ситуація

      Вступ

Юрій Мосенкіс

      Мета і завдання розділу – коротко окреслити особливості мовної карти України І тис. до н. е. До прикметних особливостей цього періоду, що впливали на формування мовного ландшафту, належать трансформації державних утворень і міграції етносів, а саме: падіння Мікенської (Греція) та Хеттської (Туреччина) імперій наприкінці ІІ тис. до н. е. і пов’язаний із цим рух «народів моря», що зачепив і південь України; кельтські міграції, що відбувалися на території на захід від Дніпра; давньогрецька колонізація Північного Причорномор’я (гіпотези про греків у Чорному морі в ІІ тис. до н. е. потребують дальшої аргументації, а метою плавання аргонавтів спочатку було не узбережжя Чорного моря, а західна Мала Азія).

      Для сучасної території України І тис. до н. е. належить до передісторії (протоісторії), посідаючи проміжну ланку між доісторією (повна відсутність писемних пам’яток) і історією (власні писемні документи етносу). Передісторія або протоісторія – той період, коли наявні писемні згадки в документах сусідніх народів, однак власних писемних текстів іще немає (або, точніше, вони невідомі на цьому етапі розвитку науки, що не виключає відкриття їх у майбутньому). Для порівняння: аналогічний передісторичний (протоісторичний) період для праслов’ян – майже все І тис. до н. е., коли маємо часті згадки про слов’янські племена у грецьких, римських, германських авторів, однак про власне слов’янські писемні тексти цього періоду майже немає інформації.

      До джерел дослідження мовної ситуації на території України розгляданого періоду належать окремі власні назви (найменування племен, правителів) та гіпотетично інтерпретовані територіальні назви. Однак для всіх власних назв ми знаємо тільки