Характерник. Василь Шкляр

не те, що треба, крутять головами, як дятли, хочуть усе схопити, нічого не проґавити, а подивитися на себе самих не встигають за все життя.

      Безрукий сліпий Ілля навчив його й плавати, коли вони після двох років поневірянь дійшли теплим літом до Волги і там вирішили змити з себе гріхи та бруд. Поблизу нікого не було, тільки трохи далі бурлаки тягали важезні баржі, впиралися, бідаки, руками й ногами, аж очі їм вилазили на лоба. Прокл, Ілля і Сьомка скинули з себе завошивлене лахміття, випрали його в річці, щоб висохло, поки вони купатимуться, а тоді в чому мати народила зайшли у воду, накупалися досхочу, і сліпий напрочуд швидко навчив Сьомку плавати по-собачому, тримаючи його єдиною рукою за чуба. Вони вийшли на берег, повсідалися на тепле каміння, ждучи, поки висохнуть їхні випрані лахи, кривий і сліпий повикручували воду зі своїх довжелезних борід, і Сьомці так любо стало на душі, наче він після купелі наново народився на світ.

      «Погляньте на цих придурків», – показав кривий Прокл на бурлаків, поправляючи між худими ногами зморшкувату кишку, яку прищикнув, сідаючи на теплий камінь.

      Сліпий, однорукий Ілля, не повертаючи голови в той бік, де запряжені в шлеї бурлаки волокли баржу, всміхався до неба.

      «Бо не туди дивляться, – сказав він. – Подивіться на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у комори, а Бог їх годує».

      Сьомка поглянув у небо, побачив там ластівок, горобців, мартинів, бакланів, які звільна шугали де кому заманеться, і йому захотілося до них.

      «А хіба ми не птахи небесні?» – сказав кривий Прокл, подивився на Сьомку, і раптом його вузенькі монгольські очі зробилися зовсім косими. Кривий тричі перехрестився.

      «Що там?» – спитав сліпий Ілля.

      «Вір не вір, – затинаючись, прогугнявив беззубим ротом кривий, – а в нашого хлопця на плечі царський вінець!»

      Вони ж не знали, кого насправді ведуть до Архангельська на Біле море, думали, що боярин спекався якогось байстрюка, нагуляного покоївкою, а тут почали здогадуватися. Сьомка також раніше не бачив цього знаку, він з’явився, мабуть, після того, як його поховали в чужій личині. Господь, угледівши кривду, вчинену над царевичем, навіки позначив його своїм знаменням. Але Сьомка про те не знав, бо, відколи пішов із Москви, оце роздягнувся вперше.

      «А ти, Прокле, ще придивися, що то в нього на грудях», – сказав сліпий, усміхаючись до неба, де весело літали пташки.

      Кривий Прокл з острахом скосив очі на Сьомчині груди, і з його беззубого рота вирвався зойк.

      «Молодий місяць, схрещений із шаблею», – прогугнявив він пошепки.

      І тоді вони обоє разом – кривий, косий, беззубий, гугнявий, голий-голісінький Прокл та сліпий, однорукий, нагий від п’ят до сивої бороди Ілля вклякли на коліна перед царевичем.

      «Государ-батюшка, милостивий самодержець наш всемогутній, – заблагали вони, підвиваючи. – Не вели карати, а вели помилувати!»

      «Встаньте, – сказав Сьомка. – Ви мені життя врятували, яке там карати. Встаньте,