Корона на одну нiч. Надежда Хуменюк

ж, у тихій воді чорти водяться! І чортиці теж, – Микита підкинув і свою порцію хмизу до Алексового вогню.

      – Чортиця вона чи не чортиця… А от що відьма – це точно! Ну нічого, ще не кінець світу, життя триває, і ми з нею ще побачимося… Побачимося… – прошепотів Алекс.

      – Хлопці, за півгодини піднімуть трап, до того часу ми маємо бути на судні. – Семко намагався згладити ситуацію і заодно нагадати про те, що слід прощатися з «Посейдоном».

      – Хай собі піднімають! – відмахнувся Данило.

      – Хай собі піднімають! – підтримав його Микита. – А ми тим часом вип’ємо. За тих, хто в морі, й за тих, хто вдома! За те, щоб незабаром усіма морями й океанами ми ходили капітанами!

      – Який гарний тост, друже гардемарине! Який чудовий тост! Сім футів нам під кілем! – обійняв його Данило.

      – Хлопці, та ви геть сп’яніли! – Алекс поплескав Данила й Микиту по плечах і підвівся. – Але що вам сказав Семен? Час іти.

      – А ми не підемо! – затявся Данило.

      – Та вони не просто сп’яніли, а ще й здуріли! – розсердився Семко. – А розплачуватися за все доведеться мені.

      – Не треба! Я сам за себе заплачу! – Данило дістав портмоне. – Скільки з мене, Семене?

      – Іди ти до біса! – відштовхнув його руку Семко. – Не про вечерю ж мова. Розплачуватися доведеться за порушення дисципліни… Тиждень по черзі будемо галюн[9] драїти, наче якісь зелені салаги. Мені, може, й довше доведеться, бо вже раз мав три наряди за запізнення. І навіщо було вас сюди приводити? Гардемарини… Та які ви гардемарини? В’язні кают, ченці з келій! Такі вже законослухняні, правильні та дресировані, аж нудить від вас. Та у вас очі більше розвинені, ніж мізки. Тільки-но вгледіли гарненьку співулю – і зразу пустили слинку, ніби досі дівчат не бачили. Забираймося звідси, і то хутчіше!

      – Ви йдіть, а я потім сам… – попросив Данило.

      – А й справді, залиште його. Хай собі слухає, а тоді сам добирається і розбирається. Він же не дитина, – хмикнув Алекс.

      – Е, ні. Ти, Алексе, не моряк і морського закону не знаєш. А морський закон що каже? Сам погибай, а товариша не кидай. Ось так! – заперечив Микита. – Тож ми як разом сюди причалили, так разом звідси й відчалимо.

      – Ну й відчалюйте! А мене боцман не виглядає, капітан не покарає, морський закон ні до чого не зобов’язує, у готель можу повернутися, коли заманеться. А можу й зовсім не повертатися, переночую в іншому місці. Може, навіть… Але не загадуватиму наперед. Тож бувайте, а я залишаюся. Час іще ранній. – Алекс помахав рукою і потягнувся за келихом.

      – Тільки не здумай іще раз до неї підходити! – сказав Данило.

      – А якщо надумаю? – виклично посміхнувся Алекс. – То що?

      – То якір тобі в зад, сіль в очі й морський їжак у горлянку! – Данило одним залпом вистрелив усі лайки, які чув на судні.

      Семен та Микита підхопили його попід руки й буквально потягли до виходу. Він мало шию не скрутив, повертаючи голову то до подіуму, на якому стояла Лінда, то до столика, за яким сидів Алекс.

9

Галюн – туалет на судні.