Подорож людини: генетична одіссея. Спенсер Уэллс

це саме та назва, яку сто років тому дав Ляндштайнер поліморфізмові першої групи крові.

      Узявши за основу відкриття Ляндштайнера, шведське подружжя Гіршфельдів у часи Першої світової війни взялося перевіряти кров солдатів у Салоніках. У своїй публікації 1919 року вони зауважили, що у представників різних національностей, які опинилися в одному місці внаслідок військових дій, різні групи крові траплялися з різною частотністю. Це було перше пряме дослідження генетичної різноманітності людей. Гіршфельди навіть сформулювали теорію (дехто підтримує її й сьогодні), згідно з якою групи крові А і В дісталися нам у спадок від спільнот «чистокровних» аборигенів, кожна з яких повністю складалася з людей із групою крові або А, або В. Згодом ці «чистокровні» раси змішалися під час міграцій, що привело до появи складних структур у групах А і В, що їх виявили у своєму дослідженні Гіршфельди. Вони не змогли пояснити, як виникли ці дві раси, але якщо узяти до уваги припущення, що група А з’явилася десь у Північній Європі, тоді як група В – південний маркер і найчастіше зустрічається в Індії, то виходить, що мало б існувати два незалежні місця походження сучасних людей.

      У 1930-х роках американець Браянт і англієць Мурант, узявши за основу дослідження Гіршфельдів, почали перевіряти кров людей по усьому світі. Упродовж наступних тридцяти років вони разом зі своїми колегами перевірили кров тисяч людей із сотень різних народів, до того ж як живих, так і померлих. Браянт і його дружина (ще одне подружжя популяційних генетиків, як і Гіршфельди) зайшли так далеко, що дослідили кров американських і єгипетських мумій, визначивши стародавнє походження АВО-поліморфізму. 1954 року Мурант узагальнив накопичені дані про групи крові в першому вичерпному огляді біохімічної різноманітності людини під назвою «Розподіл людських груп крові» – ця новаторська праця стала основоположною для популяційних генетиків на подальші двадцять років. Це був початок сучасної епохи генетики людини.

      Хоча Гіршфельди, безумовно, усвідомлювали, що їхні відкриття про групи крові підтримують расову класифікацію, що стала менш очевидною через міграцію, а Карлтон Кун пізніше використовував їхні висновки для обґрунтування своєї теорії окремих підвидів, насправді ніхто не перевіряв генетичну інформацію, щоб пересвідчитися, чи існують реальні підстави для поділу людства на раси. Таке необхідне дослідження нарешті провів 1972 року генетик, що спочатку, як не дивно, вивчав зовсім не людей, а плодових мух.

      Використовуючи дані, зібрані Мурантом та іншими науковцями, Річард Левонтін, що був на той час професором Чиказького університету, провів, на перший погляд, звичайне дослідження генетичних варіацій людини і їхній розподіл всередині однієї і між різними популяціями людей. Питання, на яке він намагався відповісти, полягало в тому, чи існували в генетичних даних будь-які ознаки чіткого поділу людей на раси. Іншими словами,