Подорож людини: генетична одіссея. Спенсер Уэллс

у свої сучасні форми в місцях свого поширення від людиноподібних предків. Окрім цього, Кун припускає, що всі ці відокремлені підвиди еволюціонували в різний час, до того ж африканські конгоїди виникли найраніше і донині залишаються в еволюційному глухому куті. Він переконаний, що домінування європейців – природний наслідок еволюціонування їхньої генетичної переваги, і навіть береться розрадити тих, хто не може спокійно спати вночі, переймаючись проблемами міжрасового змішання:

      «Міжрасове змішання здатне порушити як генетичну, так і соціальну рівновагу, і тому отримані, як наслідок, нові гени, або зникають, або їх відсоткове співвідношення зменшується до мінімуму, якщо вони не становлять селективної переваги проти місцевих аналогів. Я роблю цю заяву не з політичною чи соціальної метою, а лише для того, щоб показати: якби не існувало описаного вище механізму, люди не були б чорними, білими, жовтими або коричневими».

      Цією заявою не варто легковажити, враховуючи те, що її автор був президентом Американської асоціації фізичної антропології (найбільшої і найвпливовішої антропологічної організації у світі), професором Пенсильванського університету, куратором етнологічного відділу університетського музею і постійним гостем популярної американської телепрограми.

      Цікаво, що Кун будь-що намагався дистанціювати себе від політичних мотивів. Він робив це тому, що на той час фізична антропологія тільки починала відроджуватися після темного періоду своєї історії, коли вона була свідомо політизована. Як зауважив 1917 року в першому випуску «Американського журналу фізичної антропології» один із головних поборників фізичної антропології Алеш Грдлічка, ця дисципліна повинна не лише вивчати людство, але й служити йому, адже це не просто «теоретична» наука. Грдлічка відзначав її практичний застосунок для розроблення євгенічних програм, а також для визначення імміграційної політики. Поки він намагався справити враження на спонсорів практичним застосуванням того, що більшість вважали радше езотеричною наукою, виявилося, що дехто дуже уважно прислухався і був готовий діяти, озброївшись порадами прагматичних й обізнаних з політикою антропологів.

За стінами вежі зі слонової кістки[10]

      У XIX столітті антропологія розвивалася як «наука, предметом вивчення якої було людство загалом, його частини і його ставлення до решти природи».

      Саме французові Полю Брока, який це сформулював, більш ніж будь-кому іншому, ми завдячуємо створенням нової дисципліни, що дістала назву фізичної антропології. Брока був фахівцем у галузі краніометрії, що займалася вимірюванням найменших морфологічних відмінностей у людських черепах, які, на думку деяких фахівців, указують на вроджений потенціал, і розробив детальну класифікацію людства на основі цих незначних варіацій. Його методи, описані у вельми авторитетному підручнику, розбурхали наукову

10

Вежа зі слонової кістки – метафора, що означає відокремленість від суспільства, заглибленість у внутрішній світ. Перебування у «вежі зі слонової кістки» характеризує інтелектуала чи науковця, який живе лише заради своєї справи і не думає про соціальні наслідки своєї діяльності.