Смерть на Нілі. Агата Кристи

свої заощадження під час кризи на Волл-стрит. Джекі залишилася зовсім без грошей. Не знаю, як їй вдається триматися на плаву впродовж останніх двох років.

      Джоанна полірувала свої яскраві криваво-червоні нігті, скориставшись подушечкою з набору для манікюру своєї подруги. Потім схилила голову набік, прискіпливо оцінюючи результат.

      – Любко, – протягнула вона, – хіба це не надто виснажливо? Якщо в моїх друзів трапляється якесь нещастя, я відразу ж відмовляюся від них! Може, це й безсердечно, але рятує від стількох неприємностей! Вони постійно хочуть позичити грошей або відкривають кравецьку майстерню, і тоді треба купувати в них жахливий одяг. Або ж вони розмальовують абажури чи шарфи в техніці батик.

      – Тож якщо я втрачу всі гроші, ти наступного дня мене покинеш?

      – Так, люба, звісно. У нечесності мене не звинуватиш. Мені подобаються лише успішні люди. І зауваж, такі майже всі, просто багато хто не хоче цього визнати. Вони кажуть, що «більше не можуть терпіти Мері, Емілі чи Памелу. Проблеми зробили її такою озлобленою та своєрідною, бідолашна!».

      – Джоанно, ти така жорстока!

      – Ні, я просто меркантильна, як і всі.

      – Я не меркантильна!

      – Зі зрозумілих причин! Тобі не обов’язково бути корисливою, коли приємні американські опікуни середнього віку щокварталу виплачують тобі величезне утримання.

      – Але ти помиляєшся щодо Жаклін, – запевнила Ліннет. – Вона не п’явка. Я хотіла допомогти їй, але вона не дозволила. Вона збіса горда.

      – Чому ж вона так поспішає тебе побачити? Б’юсь об заклад, їй щось потрібно! Почекай – і побачиш!

      – Вона була дуже схвильована, – визнала Ліннет. – Джекі завжди себе надто накручувала. Якось порізала одного ножем.

      – Любко, як цікаво!

      – Хлопець тоді мучив собаку. Джекі сказала йому припинити, але він відмовився. Вона відтягнула й струснула його, але він був набагато сильніший, тому врешті вона витягла ніж і штрикнула його. Розгорівся страшний скандал.

      – Можу уявити. Це й слухати страшно!

      У кімнату ввійшла покоївка Ліннет. Пробурмотівши слова вибачення, вона витягла з гардероба сукню й вийшла.

      – Що це з Марі? – запитала Джоанна. – Вона плакала.

      – Бідолашна! Я тобі розказувала, що вона хотіла вийти заміж за чоловіка, який працює в Єгипті. Вона небагато про нього знала, тому я подумала, що краще перевірити, чи все там гаразд. Виявилося, що він одружений і має трьох дітей.

      – Ліннет! Скільки ж у тебе ворогів, Ліннет?

      – Ворогів? – Ліннет здивовано на неї глянула.

      Джоанна кивнула й узяла сигарету.

      – Ворогів, дорогенька. Ти нестерпно активна. І достобіса добре чиниш правильні речі.

      Ліннет розсміялася.

      – То й що, у мене взагалі немає ворогів.

      IV

      Лорд Віндлзгем сидів під кедром і милувався витонченою гармонією Вудхолла. Ніщо не затьмарювало його первісної краси. Нові будівлі й добудови ховалися за рогом. Прекрасний спокійний краєвид купався в променях осіннього сонця. Та попри все Чарльз Віндлзгем бачив не Вудхолл. Натомість перед очима