Сонце також зірка. Никола Юн

що її звати Ірен) зупиняє мій контейнер на конвеєрній стрічці, як робила це щодня.

      Я зводжу на неї погляд і не усміхаюся.

      Вона зазирає до контейнера, перевертає мій телефон і роздивляється чохол, як робила це щодня. На чохлі зображена обкладинка альбому «Nevermind» гурту Nirvana. Кожного дня її пальці затримуються на немовляті з обкладинки, і щоразу мені не подобається, що вона торкається його. Вокалістом Nirvana був Курт Кобейн. Його голос, зірваний, неідеальний, слухаючи який відчуваєш усе, що відчував він сам, який натягується так, що, здається, ось-ось обірветься, – це єдине, завдяки чому я не збожеволіла, коли почався цей кошмар. Його страждання значно гірші, ніж мої.

      Ірен не поспішає, а я не можу пропустити цю зустріч. Я розмірковую, чи не сказати їй щось, але не хочу дратувати. Мабуть, вона ненавидить свою роботу. Я не хочу давати їй привід затримати мене ще довше. Вона підводить погляд, але жодним чином не виказує, що впізнає мене, хоча я весь останній тиждень щодня приходжу сюди. Для неї я – лише чергове обличчя, черговий прохач, черговий хтось, хто чогось хоче від Америки.

      Ірен

Історія

      Наташа геть помиляється стосовно Ірен. Тій подобається її робота. Більше, ніж подобається – вона їй необхідна. Це майже єдиний контакт із людьми, який вона має. Це єдине, що тримає її цілковиту й відчайдушну самотність на відстані.

      Кожна взаємодія з цими прохачами потроху рятує її життя. Спочатку вони ледве помічають її. Вони кидають свої речі в кошик і пильно стежать за тим, як ті проходять крізь металошукач. Більшість підозрюють Ірен у намірі прибрати до рук дрібні гроші, ручку, ключі абощо. За звичних обставин відвідувачі навіть не помітили б її, але вона робить так, щоб вони звернули на неї увагу. Це її єдиний зв’язок зі світом.

      Тож вона перехоплює кожен контейнер однією рукою у рукавичці. Затримка достатньо довга, аби відвідувач підвів на неї погляд. Аби насправді побачив жінку, що стоїть перед ним. Більшість бурмоче вимушене «доброго ранку», і ці слова тішать її. Хтось питає, як її справи, і вона радіє ще більше.

      Ірен ніколи не відповідає. Не знає, як. Натомість вона опускає очі до контейнера й уважно розглядає кожну річ, шукаючи якусь зачіпку, щоб відкласти предмет убік і роздивитися пізніше.

      Над усе вона прагне скинути рукавиці й торкнутися ключів, гаманців та дрібних грошей. Як би їй хотілося провести кінчиками пальців по поверхнях, запам’ятовуючи текстуру, і пропустити крізь себе артефакти з життя інших людей! Але вона не може надовго затримувати чергу. Зрештою, Ірен пропускає контейнер і його власника далі від себе.

      Минула ніч для Ірен була особливо поганою. Нестерпно голодний рот самотності хотів проковтнути її цілком. Сьогодні вранці контакт був їй просто необхідний, аби врятувати своє життя. Вона відводить погляд від контейнера, що віддаляється, і дивиться на наступного відвідувача.

      Це та сама дівчина, яка протягом тижня приходить сюди щодня. Їй не більше сімнадцяти. Як і решта, дівчина не відводить погляд від контейнера. Вона зосереджено дивиться у нього, наче не витримає розлуки з яскраво-рожевими