Пояснюючи світ. Стивен Вайнберг

пояснити, як їхні теорії про істинну реальність відповідають сприйняттю об’єктів.

      Це були не просто інтелектуальні лінощі. Серед давньогрецьких мислителів існувала схильність до інтелектуального снобізму, що змушувала їх вважати сприйняття взагалі не вартим розуміння. Це лише один із прикладів ставлення, яке вбило значну частину історії науки. У різні часи просто вважали, що кругові орбіти досконаліші за еліптичні, що золото благородніше за свинець і що людина вища істота за її сородичів-мавп.

      Чи не робимо ми сьогодні аналогічні помилки, проходячи повз можливості наукового прогресу, бо ігноруємо явища, що здаються не вартими нашої уваги? Цілковитої впевненості немає, але, гадаю, навряд. Звісно, ми не можемо досліджувати геть усе, але ми вибираємо проблеми, які, на нашу думку (правильно це чи ні), пропонують найкращі перспективи наукового розуміння. Біологи, яких цікавлять хромосоми або нервові клітини, вивчають тварин на кшталт плодових мушок та кальмарів, а не благородних орлів та левів. Фізиків, які вивчають елементарні частинки, іноді звинувачують у снобістському та дорогому занятті явищами, що потребують найвищої з доступних енергій, але ж лише за допомогою високих енергій ми можемо створити та вивчити гіпотетичні частинки високої маси, як-от частинки темної матерії, з якої, як говорять нам астрономи, складається п’ять шостих матерії Всесвіту. У будь-якому разі ми приділяємо багато уваги явищам, пов’язаним із низькими енергіями, як-от визначення маси нейтрино, що становить приблизно одну мільйонну від маси електрона.

      Говорячи про упередженість досократиків, я не маю на увазі, що апріорним міркуванням немає місця в науці. Сьогодні, наприклад, ми сподіваємося виявити, що наші найосновніші фізичні закони відповідають принципам симетрії, які стверджують, що фізичні закони не змінюються зі зміною нашого погляду певним визначеним чином. Так само, як принцип незмінності Парменіда, деякі з цих принципів симетрії не одразу помітні у фізичних явищах – побутує думка, що їх спонтанно порушують. Тобто рівняння наших теорій мають певну простоту, наприклад, розцінюючи певні види частинок однаково, але ця простота не поширюється на розв’язання рівнянь, що управляють фактичними явищами. Утім, на відміну від схильності Парменіда до незмінності, апріорне припущення на користь принципів симетрії постає з багаторічного досвіду пошуку фізичних принципів, що описують реальний світ, а існування порушених та непорушених симетрій доведене експериментами, що підтверджують їхні наслідки. Вони не передбачають таких оцінних суджень, які ми застосовуємо до людських стосунків.

      З появою Сократа наприкінці V століття до н. е., а також Платона десь так сорок років по тому основною ареною давньогрецького інтелектуального життя стали Афіни – одне з небагатьох іонійських міст на материковій частині Давньої Греції. Майже все, що ми знаємо про Сократа, походить із його образу в діалогах Платона, а також з образу комічного