Аутсайдер. Стивен Кинг

із патрульних вийшов на проїжджу частину та підняв руку. Марсі зупинилася й опустила скло.

      – Ви Марша Мейтленд, мем?

      – Так. Не можу заїхати до себе в гараж через усі ті машини на доріжці.

      – Припаркуйтеся тут на узбіччі, – відповів він, показуючи на місце за крузерами.

      Марсі відчула бажання висунутись у вікно, майже впритул обличчям до копа, і закричати: «МОЯ доріжка! МІЙ гараж! Заберіть цей мотлох із моєї дороги!»

      Натомість вона припаркувалася і вийшла з автівки. Їй треба було попісяти, і то негайно. Мабуть, іще відтоді треба було, як той коп одягнув на Террі наручники, а вона це лише зараз усвідомила.

      Один із поліцейських щось говорив у мікрофон на плечі. І тут із-за рогу будинку, з рацією в руці, вийшов фінальний штрих до зловісного сюрреалізму того вечора: вагітна жінка зі здоровенним животом, у квітчастій сукні без рукавів. Вона перетнула моріжок Мейтлендів тою особливою качачою ходою, майже прошкутильгала, що властиво всім жінкам, у яких добігає кінця останній триместр. Підійшовши до Марсі, вона не всміхнулась. На шиї бовталося ламіноване посвідчення. На сукні, просто на схилі однієї з гігантських цицьок – не до ладу, мов собача галета на тарілці для причастя, – висів поліцейський жетон Флінт-Сіті.

      – Місіс Мейтленд? Я детектив Бетсі Ріґґінз.

      Вона простягнула руку. Марсі не стала її тиснути. І хоч Гові наказував їй цього не робити, промовила:

      – Що вам треба?

      Ріґґінз глянула за спину Марсі. Там стояв один із патрульних штату. У своєму квартеті він явно був ватажком, бо на рукаві сорочки виднілися стрічки-нашивки. Він простягнув аркуш паперу.

      – Місіс Мейтленд, я лейтенант Юнель Сабло. Ми маємо ордер на обшук цього приміщення і конфіскацію будь-яких предметів, що належать вашому чоловікові, Теренсу Джону Мейтленду.

      Марсі вихопила папірець. Згори готичним шрифтом було надруковано «ОРДЕР НА ОБШУК». Нижче точилася юридична шарманка, а внизу стояв підпис, який вона спершу прочитала як «суддя Кратер». «А він, бува, не щез давним-давно?»[34] – подумала Маріс, а тоді зморгнула з очей рідину, чи то піт, чи то сльози, і побачила ім’я Картер, а не Кратер. На ордері стояла сьогоднішня дата, і підписали його, вочевидь, не більше шести годин тому.

      Вона перевернула аркуш і нахмурилась:

      – Тут немає ніякого списку. Це що, значить, ви навіть його білизну заберете, якщо заманеться?

      Бетсі Ріґґінз знала, що вони неодмінно збиратимуть усю білизну, яка трапиться їм у брудному одязі Мейтлендів, і мовила:

      – На наш розсуд, місіс Мейтленд.

      – На ваш розсуд? Ваш розсуд? У нас тут що, нацистська Німеччина?

      – Ми розслідуємо найжаскіше вбивство, яке сталося в штаті за мої двадцять років служби в поліції, і ми візьмемо все, що вважатимемо за потрібне, – відповіла Ріґґінз. – Ми вам зробили послугу, зачекали, поки ви повернетесь додому…

      – До біса ваші послуги. А якби я пізно приїхала, то ви б що? Знесли двері?

      Було видно,

34

Джозеф Форс Кратер – суддя Верховного суду штату Нью-Йорк, який 1930 року загадково і безслідно зник під час політичного скандалу.