Тотем і табу. Зигмунд Фрейд

дитячим ставленням Леонардо до своєї матері і його пізнішою явною – нехай навіть ідеальною – гомосексуальністю? Ми б не наважилися робити висновок на підставі самої тільки перекрученої ремінісценції Леонардо, якби не знали з психоаналізу гомосексуальних пацієнтів, що такий зв’язок буває у них неодмінно і до того – дуже глибокий.

      Гомосексуальні чоловіки, які в наш час почали енергійну боротьбу проти законодавчого обмеження їхньої статевої діяльності, люблять представляти себе через своїх теоретиків як споконвічну окрему статеву групу, проміжну статеву сходинку, або «третю стать». Тобто вони вважають себе чоловіками, які органічно, від народження, позбавлені потягу до жінок, і тому їх приваблюють чоловіки. Наскільки охоче, з міркувань гуманізму, можна підписатися під їхніми вимогами, настільки обережно треба ставитися до їхніх теорій, які не беруть до уваги психічне походження гомосексуальності. Психоаналіз дає можливість заповнити цю прогалину і перевірити твердження гомосексуалів. На жаль, таким обстеженням, на сьогодні, охоплено невелике число осіб, але всі досі проведені дослідження дали однаковий результат[46]. У всіх обстежених гомосексуальних чоловіків у ранньому дитинстві відзначався – згодом забутий – дуже інтенсивний еротичний потяг до особи жіночої статі, зазвичай, до матері, викликаний або заохочуваний надмірними виявами ніжності з боку самої матері, а далі підкріплений відсутністю або відступленням на задній план батька у житті дитини. Саджер зазначає, що матері його гомосексуальних пацієнтів часто бували чоловікоподібними жінками, жінками з енергійними рисами характеру, які могли відтіснити батька з належного йому становища; мені теж траплялося спостерігати щось схоже, але більше враження справили на мене випадки, де батька взагалі не було від початку або він рано зник, так що хлопчик перебував під впливом матері. Складається враження, ніби присутність сильного батька гарантує синові правильне рішення щодо вибору об’єкта вподобань саме з протилежної статі[47].

      Після цієї попередньої стадії відбувається перетворення, механізм якого нам відомий, але мотиви якого ми ще не осягнули. Любов до матері не може розвиватися свідомо, вона підлягає витісненню. Хлопчик згнічує любов до матері, ставлячи самого себе на її місце, ототожнює себе з матір’ю і свою власну особистість бере за взірець, вибираючи подібні до себе об’єкти любові. Так він став гомосексуальним, по суті, повертаючись до аутоеротизму, бо хлопчики, яких тепер любить він, дорослий, виступають заміною або відтворенням його власної дитячої особистості, і він любить їх так, як мати любила його дитиною. Ми говоримо, що він знаходить предмети своєї любові шляхом нарцисизму, тому що давньогрецька легенда називає Нарцисом юнака, якому ніщо так не подобалося, як власне відображення і який був обернений на чудову квітку, що відтак перебрала його ім’я.

      Глибші психологічні міркування виправдовують твердження,

46

Перш за все, йдеться про дослідження І. Саджера, які я можу в істотних аспектах підтвердити на власному матеріалі. До того ж мені відомо, що В. Штекель у Відні і Ш. Ференці у Будапешті прийшли до схожих результатів (прим. авт.).

47

Психоаналітичне дослідження пропонує для розуміння гомосексуальності два факти, які не викликають сумнівів, хоча й не претендують на вичерпне пояснення причини цього сексуального відхилення. Перший факт – згадувана фіксація на потребі любові до матері, другий полягає у тому, що кожна, навіть цілковито нормальна особа здатна на гомосексуальний вибір партнера і хоча б раз у житті робила його й або зберігала у своєму несвідомому, або захищалася від нього за допомогою сильного протилежного налаштування. Дві ці обставини змушують нас заперечувати як намагання гомосексуалів визначати себе як «третю стать», так кладуть кінець спробам розрізняти вроджену й набуту гомосексуальність. Наявність соматичних ознак іншої статі (розмір фізичного гермафродитизму) помітно сприяє прояву гомосексуального вибору партнера, але не є для цього вирішальним чинником (прим. авт.).