Тотем і табу. Зигмунд Фрейд

культура єгиптян була предметом наукового інтересу вже для греків і римлян, і задовго до того, як ми навчилися читати єгипетські письмена, нам були доступні поодинокі свідчення про давньоєгипетську культуру у збережених творах класичної давнини, які здебільшого належать таким поважним авторам, як Страбон, Плутарх, Амміан Марцеллін, а інші – невідомим і сумнівні за своїм походженням і часом написання, як «Ієрогліфіка» Гораполлона чи книга східної жрецької мудрості, що дійшла до нас під божественним ім’ям Гермеса Трисмегіcта. З цих джерел ми дізналися, що шуліка вважався символом материнства через переконання, що ці птахи бувають тільки жіночої статі[38]. Природнича історія давнини знала протилежне обмеження: на думку єгиптян, у скарабеїв – жуків, шанованих ними як священних, були тільки самці[39].

      А як відбувалося запліднення шулік, якщо всі вони були тільки самицями? Вичерпне пояснення дає відповідне місце у Гораполлона[40]. Певної миті ці птахи зупинялися у своєму польоті, відкривали свої піхви і їх запліднював вітер.

      Несподівано ми прийшли до необхідності визнати ймовірним те, що не так давно мали відкинути як нісенітницю. Леонардо цілком міг знати про наукову казку, за якою єгиптяни зображали поняття материнства через шуліку. Він був пожадливим читачем, цікавився всіма областями літератури і знання. У «Codex Atlanticus» маємо список усіх книжок, які належали йому в той чи інший період, а також численні нотатки про інші книжки, які він позичав у друзів; за вибіркою, зробленою Ріхтером з документів Леонардо, ми навряд чи можемо перебільшити обсяг прочитаного ним. Серед тих книжок не бракує творів природничо-історичного змісту і давніх, і сучасних йому авторів. Всі ці книги були на той час уже друковані, і саме Мілан був центром молодого друкарства в Італії.

      Якщо ми підемо далі, то натрапимо на повідомлення, здатне ймовірність того, що Леонардо читав казку про шуліку, перетворити на впевненість. Вчений видавець і коментатор Гораполлон робить примітку до вже цитованого тексту: «Caeterum hanc fabulam de vulturibus cupide amplexi sunt Patres Ecclesiastici, ut ita argumento ex rerum natura petito refutarent eos, qui Virginis partum negabant; itaque apud omnes fere hujus rei mentio occurrit». [Втім, Отці Церкви вважали природною річчю ту байку про шулік, про їхнє непорочне зачаття, яке відбувається в особливий спосіб.]

      Отже, байка про одностатевість і зачаття шулік, на відміну від аналогічної бувальщини про скарабеїв, аж ніяк не залишилася байдужою побрехенькою – служителі церкви спиралися на неї, як на природничо-історичний аргумент проти тих, хто ставив під сумнів священну історію. Якщо за найліпшими джерелами давнини шулікам дозволялося запліднюватися від вітру, чому щось подібне не могло коли-небудь статися з дівчиною? Внаслідок цього «майже всі» Отці Церкви переповідали байку про шуліку, і навряд чи випадає сумніватися, що з такого авторитетного джерела вона стала відомою Леонардо.

      Утворення фантазії Леонардо про шуліку можемо уявити собі так: коли він прочитав у когось з Отців Церкви або у природничо-історичній праці про те, що всі шуліки самі самиці і вміють розмножуватися без

38

Über die androgynische Idee des Lebens // Jahrb. f. sexuelle Zwischenstufen. V. 1903. S. 732 (прим. авт.).

39

За свідченням Плутарха (прим. авт.).

40

Horapollinis Niloj, Hieroglyphica. Ed. Conradus Leemans Amstelodami. 1835.