Львів. Спогади. Кохання. Уляна Дудок

Сусіди, коли те побачили, й собі прибудували такі ж садочки-городчики. Хтось висадив городину, а хтось, як Василина, – квіти. З того часу кожна ґаздиня, заглядаючи одна до одної, намагалася зробити свій клаптик землі найгарнішим. Коли рано-ранесенько Василина плела роменові віночки для онук, ніжна роса ще красувалась у крихітних гніздечках сонячної серединки та на її молочних пелюстках. До знимки бабуся вручила дівчатам по однаковій іконці Матінки Божої з маленьким Ісусиком на руках, що подарував священик, і перехрестила. Стефа схвильовано метушилась і викладала донькам коси наперед, заважаючи панові фотографу сказати нарешті своє незмінне, як плин часу: «Увага, а зараз вилетить пташок!» Та це чомусь нікого не дратувало. Усі тільки всміхались у той день.

      Одна знимка тепер стоїть на нічному столику коло Василининого ліжка; друга в тата – захована в шухлядці його робочого столу, а третя, оздоблена срібною рамкою, ґонорово прикрашає стіну вітальні…

***

      Найказковіше свято року насувалось ледве-ледве, як сонна черепаха. Так завжди буває, коли чекаєш на щось із нетерпінням. Цього вечора малеча щохвилини виглядала у вікно свого татка, який уже добряче забарився на роботі. Стрілки годинника майже не рухались, адже Адзя й Зіра занадто часто на нього поглядали. Мали всього лиш по п’ять і шість рочків, тож цілком щиро й по-дитячому, тамуючи подих, вірили в чудеса. Сестри дістали зі старовинної бабусиної шафки велике картонне пуделко з новорічними іграшками й, перебираючи їх жадібними до всіх цих оздоблень рученятами, чекали на тата, який ось-ось мав принести її величність – Ялинку.

      Вечорами подружжя Демчуків відвідувало самодіяльний драмгурток у Будинку культури на околиці міста, де проживали з тих пір, як після війни з розкішної квартири, що по вулиці Коперника [1], «визволителі» переселили їх у район Левандівки [2]. Щороку, наприкінці грудня та на початку січня, в клубі – будівлі колишнього Народного дому товариства «Просвіта» [3] – влаштовувались обов’язкові новорічні святкування для дітей радянських службовців. Так звані «утрєннікі». Малюки «водили хороводи» довкола ялинок, розкладених на сцені у вигляді імпровізованого лісу, а потім читали віршики та співали пісеньки. За це їм Дід Мороз та Снігурка дарували подарунки. Після того працівники клубу та актори самодіяльного драматичного гуртка могли забирати ялинки у свої оселі, аби прикрасити їх до Різдва. Більшість радянських людей купували ялинки в останній тиждень грудня, тобто до офіційного в Радянському Союзі святкування Нового року. Тому ті кілька ялинок, що залишались у клубі після дитячих «ранків», не мали значного попиту.

      Зіра дістала з пуделка дві іграшкові ляльки-балерини, що їх для них власноруч виготовила минулого року Антониха, й дівчатка почали ними бавитися. Це були найгарніші ялинкові прикраси, тому на зеленій пухнастій гості їм відводилось найпомітніше для обсервації місце. У родинному колі балеринку із зеленою гофрованою

1

У 1871 році вулицю було названо на честь великого польського астронома – Миколая Коперника. У кінці XIX сторіччя вулиця Коперника стала центральною, на ній з’явились багатоповерхові будинки, дорогі крамниці. Відносна віддаленість від шуму міста, густа зелень сприяла заселенню на цій вулиці еліти. У XX сторіччі в більшій частині будівель на вулиці вже розташовувались невеликі підприємства та майстерні. У 1941-му році, під час німецької окупації, вулиця мала назву Kopernikusstraβe. У 1944-му році вона знову отримала українську назву – Коперника.

2

Левандівка – житловий масив у Залізничному районі на західній околиці Львова, відмежований від інших районів залізничними магістралями. Розбудований із села, що ввійшло до складу міста 11 квітня 1930-го року. Є дві версії походження назви «Левандівка» (пол. Lewando´wka). За однією з них, вона походить від прізвища колишніх дідичів Левандовських. За іншою версією, викладеною в «Щасливій історії» Надії Мориквас, назва походить від назви німецької колонії Льовендорф (нім. Loöwendorf, буквальний переклад – «село левів»), що існувала тут у XVIII столітті (перша згадка про колонію датується 1778-м роком).

3

Товариство «Просвіта» (1868–1939 рр.) – громадська організація, утворена в 1868-му році у Львові з метою культурного розвитку, консолідації народної спільноти та піднесення національної свідомості українського народу. Найплідніше у 1920–30-ті рр. «Просвіта» працювала в Галичині та на Закарпатті. 1939-го року, через окупацію угорськими і радянськими військами українських земель, діяльність товариств на Закарпатті та в Галичині була припинена.