Григорій Косинка. Отсутствует

у тумані… Тримаючись на нервах і завдяки підтримці товаришів, диплом я захистила. Одержала звання «кінооператор спеціальних методів кінознімання» та відрядження на Київську кінофабрику.

      Сказали мені у відділі кадрів:

      – До роботи приступити 18 грудня.

      І скоїлася страшна трагедія… Не особиста, ні… Трагедія нашої культури, нашого народу…

      18 грудня я прийшла на студію. Дорогою мене зустрічали мовчазні, сповнені жаху погляди… Подумала – довідались, що Косинку заарештували…

      У відділі кадрів на моє привітання майже не відповіли, а хтось з товаришів сказав:

      – Ти читала сьогодні газету?

      – Ні, ще не чи-та-ла-а, – ледве промовила я.

      – То прочитай. – І подали газету…

      Полоснув невимовний біль, обважніли ноги, скам’яніло в горлі повітря… 18 грудня 1934 року Косинки не стало.

      Він став жертвою сваволі й беззаконня в часи культу особи. Йому ледь виповнилося тридцять п’ять…

      У довідці Військової колегії Верховного Суду СРСР від 5 листопада 1957 року сказано: «…Вирок Військової колегії від 13–14 грудня 1934 року відмінено і справу за відсутністю складу злочину припинено. Косинка-Стрілець Г. М. реабілітований посмертно».

      Розвиткові радянської культури, українській літературі, чесному служінню своєму народові присвячував і віддавав він усю пристрасть свого серця…

      З моєї розповіді не повинно скластися враження, що Косинка завжди був жартівливий, безжурний, а життя його було безхмарне. Безперечно, ні. Якби був тільки таким, то не зміг би з такою силою змальовувати найтонші нюанси людських переживань. І не був би таким глибоким психологом і знавцем людини.

      Був він звичайною людиною, з усіма притаманними їй властивостями й рисами. Бував у нього й мінорний настрій. І причини бували вагомі… Цькували й клювали його в останні роки немало. У короткому його життєвому шляху недоброго на його долю випало більше, ніж слід би одній людині. Але гідності, бадьорості не втрачав. Був оптиміст і великий життєлюб. Безмежно любив людей і життя у всій його багатогранності. А для народу своїм словом встиг зробити тільки частку того, що міг…

      З плином часу рани серця не так ниють, та не загояться вони н і к о л и…

      Давно вже немає Косинки. Могила його невідома… Я ж бачу його тільки живим, з м’якою мудрою усмішкою, ясними вдумливими очима, повними надзвичайної життєвої сили…

      Його молодий голос звучить завжди ласкаво, бадьоро, рішуче, як у повсякденній розмові, так і в години творчого натхнення. Слово його дзвінке, прозоре, соковите і, як вогонь непогасний, горить у серці людському…

      Та ти й не вмер. Ти пішов із життя, але й залишився в ньому, бо є твоє живущеє слово. Є шанування й увічнення.

      Косинчині розповіді

      Минуле у розповідях живе, тому я переповідаю тут епізоди з життя Григорія Косинки, які розкривають деякі деталі його творчості. Гадаю, що читач не без інтересу познайомиться з окремими моментами створення новел та образів.

      «…пахли степом

      мої