Григорій Косинка. Отсутствует

фабрики кінохроніки, у редакціях журналів.

      Радіомовлення почало входити в життя в кінці 20-х – на початку 30-х років. Саме в цей час Косинка був одним з перших дикторів у Харкові та Києві. Пригадую такий випадок. Якось ішла я площею ім. Тевелева у Харкові, бачу, коло гучномовця збираються люди: починалася передача. Чую таку розмову:

      – Та чекай же, Романе, послухаємо!

      – А, що там слухати? Щось про тваринництво неначе.

      – Та це ж Косинка читає, ти, мабуть, ще не чув його. Послухаємо!

      Передавали лекцію про вівчарство, а читав її Косинка так, ніби це був художній твір.

      Робота диктора його не приваблювала. Скаржився: «Зачинять тебе у комору, а я люблю працювати на людях, люблю відчувати пульс життя, люблю живе оточення». Якось, повернувшись з радіоцентру, сказав мені: «Скоріше б ти, Тамарча, кінчала інститут, я мрію перейти на твоє “утримання”. Тоді працюватиму там, де мені подобається. Приділятиму більше часу творчій роботі. Тоді зможу здійснити свої задуми. Матеріалу у мене багато, а часу бракує».

      Час здійснення його мрії наближався. Я закінчувала інститут. Залишився захист диплому. Робота на кінофабриці була забезпечена. Адже це був перший випуск Київського державного кіноінституту. Я – оператор з вищою освітою. Григорій Михайлович дуже радів з того і з властивою йому жартівливістю нахвалявся:

      – Чи знаєте ви, що моє Тамарча вже кінооператор! Подумайте тільки, яка цікава робота в неї. Тепер вона буде у нас головою родини…

      А я дала йому навіть «розписку» в тому, що беру його на своє утримання. Між іншим, у мене теж була його «розписка», про те, що з кожної суми гонорару він виплачує мені 10 % на мої особисті потреби і передає їх мені разом з плиткою шоколаду. Одержувала я ці відсотки і шоколад завжди справно. Одного разу біля плитки була прив’язана целулоїдна свинка. Ця іграшка тепер експонується в музеї.

      Я мріяла мати годинник і збирала гроші. Тепер люди здивуються такій мрії, бо зараз годинник – звичайна річ. У 30-х роках годинники продавалися тільки у комісійних крамницях і коштували дорого. Григорій Михайлович тоді сказав:

      – От захистиш диплом, добавимо грошей і купимо вже тобі годинника, та ще й вигравіруємо на ньому щось хороше, хороше. Адже восени цього року у нас з тобою збігається чимало, так би мовити, «ювілейних» дат і приємних подій. Десять років з дня одруження, твій день народження, мені виповниться т р и д ц я т ь п’ять, початок твоєї творчої роботи, переїзд до нової квартири у «РОЛІТ» (ми вносили пай на будівництво письменницького кооперативного будинку). Ця осінь буде переломною у нашому житті й побуті. Відзначимо дні нашої спільної юності, а надалі будемо вже поводитись солідніше.

      Отак, у злагоді, із спільними інтересами, як кажуть, душа в душу й крокували у житті разом з надією на цікаве творче майбутнє обох…

      Але не так склалося, як гадалося… Не довелося Косинці бути на моєму «утриманні» жодного дня…

      Раптовий буран жорстоко розметав красиве вбрання