Воно (кінообкладинка). Стивен Кинг

вискнув панічний голос. – Якщо ти зомлієш, він може так збіситися, що тебе вб’є».

      Світ сяк-так повернувся в фокус. Бен побачив, що Віктор з Ригайлом уже не регочуть. Вигляд вони мали знервований… майже зляканий. Коли Бен це побачив, це на нього подіяло, як той ляпас, що прочищає голову.

      «Ось вони раптом і не знають, що він збирається робити чи як далеко він може зайти. Тобі здавалося, що все погано, а воно насправді обернулося он на яке погане … може, навіть трішечки й ще на гірше. Ти мусиш думати. Якщо ніколи не думав раніше й ніколи не думатимеш знову, зараз краще подумай. Тому що його очі проказують, що ті мають підставу нервувати. Його очі кажуть, що він скажений, як та постільна блощиця».

      – Це неправильна відповідь, Цицятий, – сказав Генрі. – Якщо просто хто-небудь скаже «Дай списати», мені червоним насрати, що ти зробиш. Утямив?

      – Так, – відповів Бен, черево його хилиталося від схлипів. – Так, я втямив.

      – Ну, то окей. На це – неправильно, та головне ще попереду. Ти готовий до головних запитань?

      – Я… я гадаю, що так.

      До них повільно під’їжджав автомобіль. Це був запилюжений «Форд» 51-го року, на передньому сидінні якого, наче пара занедбаних манекенів у магазинній вітрині, стирчали старий і жінка. Бен побачив, як голова старого повільно повертається в їхній бік. Генрі, приховуючи ніж, підступив ближче до Бена. Бен відчув, як жало вдавилося йому в плоть просто над пупком. Воно все ще залишалось холодним. Він не міг зрозуміти, як таке може бути, але ж було.

      – Нумо, закричи, – сказав Генрі. – Будеш збирати власні йобані тельбухи в себе з кросівок.

      Вони опинилися так близько, що хоч цілуйся. Бен чув у віддиху Генрі солодкий запах жуйки «Соковитий фрукт».

      Машина проїхала й посунула далі по Канзас-стрит повільно й безжурно, наче автомобіль, що завдає темп процесії під час Турніру Параду Троянд251.

      – Гаразд, Цицятий, ось друге питання. Якщо я кажу тобі «дай списати» на річному іспиті, що ти відповіси?

      – Так. Я скажу так. Негайно.

      Генрі усміхнувся.

      – Це добре. Це ти утямив правильно, Цицятий. Ну, а тепер третє питання: як я можу бути впевненим, що ти ніколи цього не забудеш?

      – Я… я не знаю, – прошепотів Бен.

      Генрі усміхнувся. Обличчя в нього освітилося, ставши на мить майже вродливим.

      – Я знаю! – оголосив він так, ніби щойно відкрив якусь грандіозну істину. – Я знаю, Цицятий! Я виріжу своє ім’я на твоєму великому жирному пузі!

      Враз зареготали Віктор із Ригайлом. На коротку мить Бен відчув щось на кшталт бентежного полегшення, вважаючи, що це не насправжки – просто маленьке дурисвітство, яке вони втрьох утнули, аби нагнати на нього пекельного жаху. Та Генрі Баверз не сміявся, і Бен раптом усвідомив, що Віктор з Ригайлом сміються тому, що вони самі відчувають полегшення. Для них обох було очевидним, що Генрі не міг сказати таке серйозно. Тоді як він якраз залишався серйозним.

      Баківський ніж сковзнув угору, гладенько,

251

Tournament of Roses Parade – захід у рамках яскравого фестивалю, який з 1890 р. відбувається у перший день нового року в місті Пасадіна, Каліфорнія: конкурс-парад запряжених кіньми, примхливо декорованих квітами платформ оригінальних конструкцій.