Історія світу в 10 1/2 розділах. Джулиан Барнс

Читать онлайн.
Название Історія світу в 10 1/2 розділах
Автор произведения Джулиан Барнс
Жанр Зарубежная классика
Серия
Издательство Зарубежная классика
Год выпуска 1989
isbn 9786171262577



Скачать книгу

переписуванням історії, а ті, хто має кращий слух, аніж я, кажуть, що й по сьогодні в його голосі чути печаль і розчарування. Ну а голубка аж надто запишалася з тієї миті, як ми зійшли на берег. Вона вже бачила себе на поштових марках і фірмових бланках.

      Перед тим як було спущено трап, «Адмірал» звернувся до всіх тварин на Ковчезі – і його слова переказали пасажирам усіх інших ковчегів. Він подякував нам за співпрацю, вибачився за те, що пайки були невеликі, й пообіцяв, що якщо ми будемо зі свого боку виконувати домовленість, то він попросить у Бога для нас найкращої компенсації на майбутніх переговорах. Дехто з нас із сумнівом розсміявся на такі слова: адже ми пам’ятали жорстоко покараного осла, втрату шпиталю, винищення мішаних видів, смерть єдинорога… Було зрозуміло, що Ной просто робить хорошу міну; а робить він її просто тому, що відчуває: будь-який звір, що має глузд, ступивши на суходіл, бігом помчить у степ і в ліс. Він, вочевидь, намагався нас умовити не відходити далеко від свого нового палацу, про будівництво якого заразом і повідомив. Серед вигод такого місця проживання був безкоштовний водопій і підгодівля у важкі зими. Очевидно, боявся, що м’ясний раціон, до якого він звик на Ковчезі, зараз з усіх двох, чотирьох чи скількох там ніг розбіжиться, і Ной із родиною знову перейдуть на ягоди й горішки. На диво, декому з тварин пропозиція Ноя здалася справедливою: адже, зауважували вони, всіх він однаково з’їсти не здужає – так ото старих і хворих прибере. Тому деякі – варто відзначити, не найрозумніші – залишилися неподалік, чекаючи, доки збудується палац і вода потече, як вино. Свині, корови, вівці, ті з кіз, які були дурніші, кури… Ми їх попереджали, ну принаймні намагалися. Ми саркастично бурмотіли собі під ніс при них: «Посмажать чи зварять?» – але це не допомогло. Як я вже сказав, вони були не надто розумні й, мабуть, боялися повертатися до дикого життя; вони стали залежними від своєї в’язниці та її сторожа. Ну а в наступних поколіннях з ними відбулася цілком передбачувана річ – вони стали просто тінями тих, ким були. Свині з вівцями, яких ви бачите сьогодні, порівняно з їхніми повними життя предками на Ковчезі нагадують зомбі. З них вибито їхню сутність, їхнє нутро. А декому з них, як, приміром, індикам, після смерті, знущаючись, набивають нутро чим захочуть – а тоді смажать чи варять.

      Ну і, власне, що Ной пообіцяв у своїй відомій Висадковій Угоді з Богом? Що він отримав за свої жертви й вірність свого роду (не кажучи вже про значно більші жертви з боку тваринного царства)? Бог сказав (так Ной якнайоптимістичніше виклав Його слова), що обіцяє більше не насилати Потопу, а на знак серйозності свого наміру Він сотворив для нас веселку. Веселку! Ха! Звичайно, не заперечу, це красиво – і ота, перша, яку Він зробив нам, яскраве, ясне півколо, під яким ще одне, блідіше, серед індигового неба, змусила чимало з нас підвести голови від пасовища. Ідею цього явища зрозуміти було нескладно: коли дощ неохоче поступився сонцю, цей блискучий