Сицилієць. Маріо П’юзо

йому хорошою рівновагою в житті: робити хороше, не завдаючи великої шкоди, врівноважити свою владу, щоб життя йшло гладко.

      Абат та Турі Ґільяно обійнялися. Турі мовив:

      – Я в боргу перед вами. Згадайте про мене, коли вам знадобиться допомога, будь-яка. Зроблю все, що ви попросите.

      Абат поплескав його по плечу.

      – Християнське добро не вимагає відплати, – мовив він. – Повертайся на Господній шлях, сину мій, і віддавай йому належне.

      Однак то були завчені слова, бо він добре знав таку юнацьку невинність. З неї може повстати в полум’ї диявол, щоб зробити все, що захоче. Він не забуде обіцянки Ґільяно.

      Попри протести Пішотти, Турі вдягнув брезентового наплічника, і вони разом вийшли за ворота монастиря. Не озираючись.

      Розділ 6

      З виступу краю скелі поблизу верхівки Монте-д’Оро Ґільяно та Пішотта могли дивитися вниз, на Монтелепре. Там, кількома милями нижче від них, уже боролися з настанням темряви, запалюючи світло в будинках. Ґільяно уявив собі, що чує музику з гучномовців на площі: там завжди транслювали римські радіостанції на втіху містянам, які прогулювалися перед вечірньою трапезою.

      Однак гори були оманливі. На те, щоб спуститися до містечка, знадобилося б дві години, а щоб піднятися назад – іще чотири. Ґільяно та Пішотта часто бавилися тут у дитинстві, знали кожен камінчик на цій горі, кожну печеру, кожен тунель. Трохи далі в цій скелі був грот Б’янка – улюблена печера їхнього дитинства, більша за будь-який будинок Монтелепре.

      Турі подумав, що Аспану добре виконав його накази. Печера була повна спальних мішків, каструль, коробок з боєприпасами, мішків із хлібом та іншими продуктами. У дерев’яній скрині лежали електричні кишенькові ліхтарики та гасові лампи, ножі, було кілька каністр гасу.

      – Аспану, та тут назавжди можна оселитися! – засміявся він.

      – На кілька днів, – відповів Аспану. – Коли карабінери почали тебе шукати, спочатку навідалися саме сюди.

      – Боягузи шукатимуть нас тільки вдень, – сказав йому Турі. – Уночі ми в безпеці.

      Гори огорнула темрява, однак небо було таке зоряне, що вони чудово бачили один одного. Пішотта відкрив брезентовий наплічник, заходився діставати одяг та зброю. Турі Ґільяно озброювався повільно й урочисто. Знявши рясу ченця, він вбрався в молескінові штани, тоді вдягнув величезного кожуха з багатьма кишенями. Два пістолети він заткнув за пояс, закріпив під кожухом автоматичний пістолет так, щоб його можна було прикрити, але й негайно вихопити за потреби. Застібнув на талії патронташ, поклав коробки з кулями до кишень. Пішотта передав йому ножа, який він сховав в одному з армійських чобіт. Ще один маленький пістолет пішов до плетеної кобури, прикріпленої з внутрішнього боку кожуха до відвороту. Зброю та боєприпаси він ретельно перевірив.

      Гвинтівку Турі відкрито перекинув через плече. Нарешті він був готовий. Усміхнувся Пішотті, у якого були тільки лупара та ніж у чохлі за спиною.

      – Я