Сицилієць. Маріо П’юзо

коли писав вишукані листи з вимогою викупу для мафії, яка наймала його для цього.

      Хоча всі, від селян до влади, знали, що його монастир – штаб-квартира контрабандистів та діячів чорного ринку, абатові не перешкоджали в цій незаконній діяльності з поваги до його святого покликання й з відчуття того, що він заслуговує на матеріальну винагороду за духовне кермування товариством.

      Тож абат Манфреді не впав у відчай, дізнавшись про те, що двоє закривавлених селян-розбишак увірвалися до священного дому святого Франциска. Насправді він добре знав Пішотту – кілька разів використовував юнака у своїх махінаціях із контрабандою та чорним ринком. Вони мали дещо спільне, що тішило їх обох, – хитрість і лукавство; один був здивований побачити ці риси в такому старому святенникові, другий – у наївному юнакові.

      Абат заспокоїв воротаря, тоді мовив до Пішотти:

      – Що ж, любий мій Аспану, яку біду ти накликав на себе цього разу?

      Пішотта саме зав’язував сорочку на рані Ґільяно. Абата здивував згорьований вираз його обличчя: він не думав, що цей юнак здатний на подібні почуття.

      А той, знову побачивши велетенську рану, упевнився в тому, що його друг помре. Як йому розповісти все це матері й батькові Турі? Горе Марії Ломбардо жахало його. Та зараз треба було розіграти важливішу сцену: переконати Манфреді прихистити Ґільяно в монастирі.

      Пішотта подивився абатові просто в очі. Він не хотів прямо погрожувати, однак мав пояснити священикові, що в разі відмови той наживе собі смертельного ворога.

      – Це мій кузен та найкращий друг Сальваторе Ґільяно, – сказав Пішотта. – Як бачите, йому не пощастило, і дуже скоро Національна поліція шукатиме його по всіх довколишніх горах. І мене з ним. Ви наша єдина надія. Благаю, сховайте нас і покличте лікаря. Зробіть це для мене – і я довіку буду вашим другом.

      На слові «друг» він зробив окремий наголос. Абат це помітив і все зрозумів. Він чув про юного Ґільяно – хороброго хлопця, якого так поважали в Монтелепре, вправного стрільця й мисливця, мужнього над свої літа. Навіть «друзі друзів» спостерігали за ним як за потенційним рекрутом. Сам великий дон Кроче під час свого ділового й світського візиту до монастиря згадував його в розмові з абатом як того, хто може принести неабиякий прибуток.

      Та розглядаючи непритомного Ґільяно, абат був майже переконаний у тому, що цей чоловік потребує могили, а не прихистку й священика для останніх ритуалів, а не лікаря. Він мало чим ризикував, виконуючи прохання Пішотти, бо навіть на Сицилії не було нічого злочинного в тому, щоб дати притулок мертвому тілу. Однак абатові не хотілося, щоб цей юнак знав, яка мала ціна послуги, яку він збирається йому зробити, тож спитав:

      – І чому ж вони вас шукають?

      Пішотта завагався. Якщо абат дізнається про смерть поліцая, то може відмовити йому. Але якщо він не буде готовий до обшуків, які безперечно чекають на нього, то може зрадити їх. Він вирішив сказати правду й не барився.

      Абат опустив очі зі