«Колись русалки по землі ходили…» Жіночі образи української міфології. Юлия Буйских

«одержують наукові ступені, займають високі посади в офіційній науковій ієрархії, впроваджують свої ідеї через офіційні інституції в масові підручники та намагаються перетворити маргінальний статус своїх концепцій на магістральний і навіть обов’язковий»11. Попри усвідомлення цієї невтішної ситуації я досить довго заспокоювала себе думкою, що такими сучасними міфами захоплюються лише нечисленні маргінали, «любителі старовини» і, можливо, деякі групи неоязичників. На жаль, ці сподівання не виправдовуються, а визнана в міжнародній науковій спільноті фальшивка – «Велесова книга» – продовжує фігурувати на безлічі інтернет-ресурсів, які містять матеріали для шкільної підготовки з української літератури12. Все ж таки в офіційних програмах підготовки учнів до ЗНО цієї підробки немає, однак це не зменшує її популярності. Про цю проблему, між іншим, уже неодноразово говорили раніше13, проте належного резонансу як у суспільстві загалом, так і у вужчому академічному середовищі ці дискусії не мали.

      У своїй рецензії на монографію канадської фольклористки М. Лесів, присвячену дослідженню явища «рідновірства» в Україні та в канадській діаспорі, М. Гримич справедливо вказує на те, що в українській академічній спільноті досі спостерігається снобістське ставлення до «неоязичництва» як суспільного явища, а тим більше до відповідної друкованої продукції, вивчати яку видається заняттям ніби й недостойним14. Свідомо відносячи себе до таких снобів від науки, я все ж уважаю, що світоглядна система субкультури «неоязичників» надзвичайно цікава й строката, як і самі її носії, що належать до різних груп і течій. У їхньому середовищі утворилися своєрідні еклектична міфологія й система цінностей, які попри наявні історичні, релігієзнавчі та фольклористичні дослідження15 вимагають детальнішого вивчення в рамках соціокультурної антропології. Останнє, однак, не належить до моїх дослідницьких пріоритетів, тому не висвітлюватиметься в цьому тексті.

      Зазначу, що, як і частина моїх колег по цеху, я волію уникати публічних дебатів, виступів та суперечок із псевдонауковцями та фальсифікаторами. Однак такий академічний снобізм не сприяє популяризації української гуманітарної науки в суспільстві: достойні, глибокі наукові праці фахівці читають у досить вузькому науковому колі й обговорюють серед відповідної аудиторії. Натомість псевдонаукові тексти, що поширюють хибну інформацію, видаються тисячними накладами, а їхні творці не цураються публічних виступів та самопіару. Прикрим наслідком цього стало поширення безрефлексійної, некритичної, поверхневої та відверто шкідливої для суспільства друкованої продукції, зате в обгортці української національної ідеї, що може забезпечувати легку популярність у часи кризи. Ця гіпокризія ускладнюється ще й постійною нестабільністю молодого українського суспільства, яке впродовж усього свого існування переживає болісний перехід від радянських структур і світоглядних

11

Савченко С. В. Девіантна наука, космічна енергія та козацькі оселедці // Історіографічні та джерелознавчі проблеми історії України: міжвуз. зб. наук. праць. – Дніпропетровськ: Ліра, 2014. – С. 275.

12

Наприклад: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ukrlit. net/zno/8.html; http://ukrclassic.com.ua/katalog/usna-narodna-tvorchist-ta-davnya-ukrajinska-literatura/1608-velesova-kniga.

13

Гірік С. Наук-поп як зброя проти псевдонауки [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/columns/2012/05/3/83395/ (03.09.2017); Залізняк Л. Л. Новітні міфи в індоєвропеїстиці Східної Європи // Археологія. – 2002. – № 4. – С. 88—97; Новітні міфи та фальшивки про походження українців. – К.: Темпора, 2008 [Електронна версія]. Режим доступу: http://www.e-reading.mobi/bookreader.php/1013874/Novitni_mifi_ta_falshivki_pro_pohodzhennya_ukrainciv.html (29.09.2017); Струк Елена. Сотворение славян. Как археолог Евгений Синица ищет корни и разрушает мифы [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://focus.ua/long/391942/ (24.02.2018); Гордієнко Я. Errare humanum est: 50 нарисів з українського примарознавства. – К.: Дуліби, 2014. – 215 с.

14

Гримич М. Нові старі боги… – С. 158, 161.

15

Lesiv Maria. The Return of Ancestral Gods: Modern Ukrainian Paganism as an Alternative Vision for a Nation. – McGill, Queenn’s University Press, 2013. – 244 p.; Тупик О. О. Язичницькі традиції в духовній культурі українців (90-ті рр. ХХ ст.): Автореф. дис. … к. іст. наук; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2002. – 18 с.; Сморжевська Оксана. Постмодерністські візії релігійності: сучасне язичництво у міській культурі (Україна в загальноєвропейському контексті). – К.: Видавець Олег Філюк, 2017. – 198 с.; Гуцуляк О. Б. Неоязичництво як світоглядне явище (історико-філософський аналіз): Автореф. дис. … к. філос. наук; Львівськ. нац. ун-т ім. І. Франка. – Львів, 2005. – 27 с.