Володимир Сосюра. Отсутствует

поміж рядками рукопису драматичного твору невстановленого автора; впоперек аркуша наявні записи невстановленої особи господарського характеру.

      [5] «Я бачив, блідий брат з журливими очами…». Грудень 1918 р., м. Сватово. Автограф В. Сосюри.

      [6] Сок кохання («Чого це так ніжно… задумливі сни…»). Січень 1919 р. Автограф Сосюри. Бракує 3-го рядка вірша.

      [7] Послідній бій («Горять, горять вогні. Нові палають зорі…»). Січень 1919 р., м. Лозова. Автограф В. Сосюри.

      [8] «Там чорний лотос, там чорний лотос…». Січень 1919 р., м. Лозова. Автограф В. Сосюри.

      [9] На варті («Стою на варті. Червоний місяць…»). 13 січня 1919 р., м. Лозова. Автограф В. Сосюри.

      [10] Що вам?… («Темна ніч нас б’є крилами…»). м. Вапнярка, 8 лютого 1919 р. Автограф В. Сосюри.

      [11] «Ліг на лани вже морок ночі…». 29 січня, ст. Павлиш. Автограф В. Сосюри.

      [12] «Ми любим на словах буть сильними душею…». Лютий 1919 р., ст. Знам’янка. Автограф В. Сосюри.

      [13] «Сум червоний… Ранок ніжний…». Лютий 1919 р., м. Проскурів. Автограф В. Сосюри.

      [14] Для… («Не сяють співи ці натхненою красою…»). 24/II/19 р., м. Проскурів. Автограф В. Сосюри.

      [15] «До зброї! Як один, хто в грудях серце має!» 14–15 лютого 1919 р., м. Проскурів. Текст вірша підписано О. Шарким, про що свідчить напис В. Сосюри: «Рукою Шаркого».

      Усі вірші, крім першого («На спомин»), було надруковано: Сосюра В. Вибрані твори: у 2 т. – К.: Наук. думка, 2000. – (Серія «Бібліотека української літератури»). Там само надруковані вірші «Я знаю: буде час, і сонце ясне стане…» і «То не вітер віє із тьми-домовини…», опубліковані автором свого часу в газеті «Український козак» 27 червня і 1 липня 1919 р., розшукані в газетних архівах Вінницької державної обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тимірязєва краєзнавцем із міста Бара М. Й. Йолтуховським.

      У кількох літературних газетах з’явилися повідомлення про сенсаційну знахідку директора Хмельницького літературного музею В. Горбатюка у «книгосховищах» Кам’янець-Подільського університету. Зокрема, газета «Літературна Україна» у святковому номері, присвяченому Дню незалежності України (23 серпня 2007 р., № 32/5220), у рубриці «Публікації ЛУ» надрукувала статтю В. Горбатюка «Грізна зброя “козака Сосюри”», де опубліковано тексти двох віднайдених віршів – «Останній бій» (3 строфи, а не 8, як повідомлялося в ЗМІ) і «То не вітер віє із тьми-домовини…». В. Горбатюк згадує там і про збірку «Пісні крови», видану у Проскурові – теперішньому Хмельницькому, де він очолює літературний музей.

      Багатьох шанувальників творчості В. Сосюри не полишає надія, що, можливо, саме в Хмельницькому – у місті, де видавалася ця збірка, можна її відшукати. Звичайно, місцем її зберігання можуть бути різні населені пункти України чи закордону, адже молодий болгарський поет ще в довоєнний час засвідчив те, що він знав (очевидно, й мав) цю збірку.

      А поки що можемо будувати лише версії щодо змісту збірки «Пісні крови». Очевидно, до неї могли увійти в першу чергу опубліковані в періодиці вірші: «Я знаю: буде час, і сонце ясне встане…» (Український козак. – 1919. – 27 черв.), «То не вітер віє із тьми-домовини…» (Український козак. – 1919.