Володимир Сосюра. Отсутствует

за трон.

      Тут іде повторення тексту, що є в автографі В. Сосюри з архіву Ю. Смолича («Сьогодні свайба у Степана…»), а далі цілком невідомі фрагменти:

      Уже не лускають насіння

      Баби на призьбі, на дубках,

      Тільки вгорі спокійно й синьо,

      Тільки вгорі незнаний жах…

      Уже і Керенський, і Троцький —

      Один погас, другий зійшов.

      І голосний гудок заводський

      Побідно далі розколов.

      Був у Махна смуглявий хлопець

      Його найвірний ад’ютант.

      Чудний якийсь, а діло робить

      Веселий синьоокий Ян.

      Ян із Познані, та війною

      Його закинуло в Донбас…

      Ну й Ян з усмішкою ясною,

      Ну й Ян – пропаща голова.

      Уже в душі не пекло Данте,

      Уже в душі не чорний шал.

      Замість Кропоткіна і Канта

      На етажерці «Капітал».

      У Примакова чорні брови,

      У Примакова губи-квіт.

      Але од нього слів любові

      Не дочекатися тобі.

      І знов в душі те пекло Данте.

      І знов в душі той чорний шал…

      Тобі Кропоткіна і Канта

      Хіба замінить «Капітал»?

      (Махно впізнає Ганну. З новою силою «любов ударила Махна»).

      Ну, хлопці, в нас весілля два —

      Одружим Яна і Тетяну —

      Оце такі мої слова.

      Прийшов до хлопців невідомий,

      А вміє, як вона, рубать.

      Лице знайоме й незнайоме.

      В лице – одрубані слова.

      А хлопці – блиск, а хлопці – буря: —

      Живе хай батько наш Махно!

      Веселий синьоокий джура

      Махнові подає вино.

      Коли його нагнали білі,

      Він зачепився за кущі.

      Тугі жіночі перса білі

      На сонці блиснули на мить.

      – Так заливайся ж балалайко

      Нехай копійкою життя…

      Хай день, а вільний буду я!

      Пропуски в тексті, фрагменти якого не міг згадати О. Т. Лебедь, було позначено ним рядком крапок, а в дужках ним самим передано зміст того, що не збереглося в пам’яті.

      Перші чотири розділи поеми В. Сосюри «Мазепа» було надруковано в журналі «Життя й Революція» (1929. – № 1. – С. 3 – 15). Після віршованого роману «Тарас Трясило» цьому другому твору на історичну тему, на жаль, не судилося бути повністю опублікованим за життя автора, а його творча історія розтяглася більш ніж на три десятиліття. У названому журналі друкувався лише початок твору із присвятою І. Микитенку, написаний у Харкові влітку 1928 р., а над рештою розділів (V – ХХVI), прологом і епілогом поет працював у 1959–1960 рр. Причини такої тривалої перерви В. Сосюра пояснює сам в автобіографічному романі «Третя Рота»: «Я почав писати поему «Мазепа». Уривок з неї, власне, початок, я послав у журнал «Життя й Революція», а там «Мазепу» надрукували, тільки було зазначено, що то не уривок, а поема!

      Образ був ще тільки ембріоном, а мене навіть за ембріон почали бити. І очолювали це биття Микитенко і Кулик».

      Щодо цього «биття» робив пояснення й уточнення син І. К. Микитенка Олег Микитенко у статті «Друзі чи супротивники?» (Київ. – 1990. – № 2. – С. 138–149). Він згадує, що в архіві його батька є «рукописний зошит з текстом поеми «Мазепа»