«Ґлорія Cкотт». Артур Конан Дойл

скандал: адже вона – надбання нації! Я навіть почав шкодувати, що вплутався в цю справу. Але зараз уже нічого не можна було змінити. Я замкнув діадему в особистий сейф і повернувся до роботи.

      Коли настав вечір, я зважив, що було б необачно залишати таку коштовність у банку. Хто не знає про випадки зламу сейфів? А раптом зламають і мій? В якому ж страшному становищі я б опинився, якби така біда сталася! І я вирішив тримати діадему при собі. Потім викликав кеб і поїхав додому в Стритем із футляром у кишені. Я не міг почуватися спокійно, поки не піднявся до себе нагору й не замкнув діадему в секретері, у кімнаті, суміжній із моєї спальнею.

      А тепер кілька слів про людей, котрі мешкають у моїй оселі. Хочу, щоб ви, містере Голмс, повністю ознайомилися зі станом справ. Мій конюх і хлопчик-слуга ночують у себе вдома, тому про них можна й не згадувати. У мене є три покоївки, котрі працюють уже багато років, і їхня кришталева чесність не викликає жодного сумніву. Четверта, камеристка Люсі Парр, живе у нас лише кілька місяців. Вона прийшла з бездоганною рекомендацією й сумлінно виконує свої обов’язки. Люсі – дуже гарненька, має багато шанувальників, котрі тиняються біля будинку. Це єдине, що мені не подобається. Втім, я вважаю її цілком порядною дівчиною, як не поглянь.

      Ось і все, що стосується слуг. Моя власна сім’я настільки нечисленна, що мені не доведеться багато про неї розповідати. Я вдівець і маю єдиного сина Артура. На превеликий жаль, він не виправдав мої надії. Немає жодного сумніву, що в цьому є моя вина. Кажуть, я його розбестив. Цілком можливо. Коли померла дружина, я усвідомив, що тепер син – моя єдина сім’я. Я не міг йому відмовити ні в чому, навіть найменше його бажання вдовольняв. Можливо, для нас обох було б краще, якби я був із ним хоч трішки суворішим. Але тоді я думав інакше.

      Природно, я мріяв, що Артур колись успадкує мою справу. Однак він не виявив жодної схильності до цього. Став невгамовним, норовливим, і, чесно кажучи, я не міг довірити йому великих грошей. Юнаком він вступив до аристократичного клубу, а пізніше, завдяки чарівним манерам, став своїм у колі найбагатших марнотратників. Він пристрастився до великої гри в карти, програвав гроші на перегонах і тому все частіше й частіше звертався до мене з проханням дати йому грошей – за рахунок майбутніх кишенькових витрат. Гроші потрібні були для того, щоб повернути картярські борги. Правда, Артур не раз намагався позбутися цієї компанії, але щоразу вплив його приятеля сера Джорджа Бернвелла повертав його на колишню стежку.

      Власне кажучи, мене не дуже дивує, що сер Бернвелл мав такий вплив на мого сина. Артур часто запрошував його до нас, і маю сказати, що навіть я не міг опиратися чарівності сера Джорджа. Він старший за Артура, світський лев до самих кісток, цікавий співрозмовник, скрізь побував і все бачив, до того ж чоловік із напрочуд привабливою зовнішністю. Але все ж, думаючи про нього спокійно, позбувшись впливу його особистого шарму та пригадуючи його цинічні фрази та погляди, я усвідомлював, що серу Джорджу довіряти не можна.

      Так думав не лише я, Мері також поділяла цю думку, а вона має