«Ґлорія Cкотт». Артур Конан Дойл

як я дізнався про все це!

      – Вважайте мене ідіотом, але мушу зізнатися, що я не в змозі встежити за ходом ваших думок. Наприклад, звідки ви взяли, що він дуже розумний?

      Замість відповіді Голмс насунув капелюх собі на голову. Той затулив його чоло й вперся в перенісся.

      – Бачите, який розмір! – сказав він. – Не може ж бути такий великий череп зовсім порожнім.

      – Ну, а чому ви гадаєте, що він збіднів?

      – Цьому капелюхові три роки. Пласкі криси, загнуті по краях, були тоді дуже модними. Капелюх найвищого ґатунку. Погляньте на цю шовкову стрічку, на чудову підкладку. Якщо три роки тому цей чоловік був у змозі придбати такий дорогий капелюх і з того часу більше не купував жодного, то немає сумнівів, що справи в нього похитнулися.

      – Ну, згода, у цьому, мабуть, ви маєте рацію. Але звідки ви могли дізнатися, що він завбачливий, а зараз переживає душевний занепад?

      – Передбачливість – ось вона, – сказав він, показуючи на дірочку від гумки. – Гумки ніколи не продають разом із капелюхами, їх потрібно купувати окремо. Якщо цей чоловік придбав гумку й звелів прикріпити її до капелюха, отже, він турбувався, щоб уберегти свій капелюх від вітру. Але гумка відірвалася, і він не надумав прилаштовувати нову, а це означає, що раніше він стежив за своєю зовнішністю, а тепер опустився і, так би мовити, махнув на себе рукою. Однак, з іншого боку, він усе ж намагався приховати плями на капелюсі, замазати їх чорнилом, отже, ще не повністю втратив почуття власної гідності.