Сповідь студента економічного вузу. Антон Сергійович Лобутинський

були прапори з красивою емблемою. Вболівальник займав своє місце, отримавши так званий подарунок. До того ж, прапор був елементом підтримки для команди, що робило приємність, як для гравця футбольної команди, так і для телеглядача.

      Дуже часто стадіон не був заповнений – відповідно, на порожніх місцях залишалися прапори без господаря. Тоді мені, дванадцятирічному фанату прийшла в голову думка – зібрати всі прапори та забрати з собою. Адже все одно господаря у них іншого не буде, а керівництво стадіону, так би мовити, не відбере їх у мене.

      Ось і привіз я до себе додому перший десяток прапорців. Потім ще. І ще. Потім з'явилися нові прапорці, шарфи та інша атрибутика. А потім я придумав дешево продавати все це добро своїм товаришам з двору та іншим знайомим вболівальникам клубу. Пропозиція є, попит – з'явився.

      Ось так я заробляв собі на шкідливі, але смачні продукти та інші непотрібні речі, які тоді були недоступними. Я заробляв, практично нічого не роблячи – хіба що пройшов по декількох рядах стадіону і зібрав усміхнені погляди інших уболівальників.

      Це один із прикладів сучасного бізнесу. Тільки в дитинстві я зовсім не розумів, що це може працювати в великих масштабах. Я просто заробляв гроші і вважав, що це круто. І хоч я не шкодив життю інших людей, я не забруднював своїм виробництвом навколишнє середовище, і не знижував зарплату своїм робітникам до принизливого мінімуму – все одно мої дії не були чесними по відношенню до інших, та й користі особливої я не приносив своїм товаришам. Просто один друг купив собі прапор – і тоді захотілося і іншим. А потрібен він їм чи ні – це не має для мене сенсу. Я ж був немов той бізнесмен з обкладинки журналу. Я просто заробляв.

      Світло або темрява

      Одинадцять років ти ходиш до школи, де тебе навчають різних предметів. Навчають так, як можуть. Половина шкільних років і зовсім проходить несвідомо – пам'ятаються хіба що оцінки та щоденники. Те, до чого нас привчають з самого дитинства, впливає на все наше подальше життя. І несвідомі роки, що найцікавіше, стають причиною або наслідком свідомих, але через не один десяток років.

      Дитина, яка тільки що поступила в перший клас, швидко навчається так званої мотивації і деяким способам соціального виживання. З одного боку, система освіти і поведінка вчителів створює для дітей конкуруючу атмосферу, яка, згідно з людьми, які відповідають за освіту в країні, повинна мотивувати людину бути краще. Прагнути до того, щоб випередити всіх своїх однокласників.

      З іншого боку, кожен вчитель і кожна людина, зайнята в системі освіти, прекрасно розуміє, що за межами школи учня очікує абсолютно інший світ, але частіше він обмежується лише межами кордонів власної країни. Тому учня готують до життя в його країні, хоча розумніше було б припустити, що готуватися потрібно до життя на планеті. Адже ми на планеті живемо? Або тільки в країні?

      Дитина виявляється на роздоріжжі, в тому числі, коли їй в 17 років довіряють вибір власного майбутнього. Точніше, не довіряють,